1917 р. повернувся до Києва, очолив Центральну Раду. Перший Президент УНР.
Після гетьманського перевороту переховувався в Києві, згодом переїхав до Кам'янця-Подільського. З початку 1919 р. — на еміграції.
У Парижі очолював «Комітет незалежної України», у Відні — Український соціологічний інститут, комітет «Голодним України».
У березні 1924 р. повернувся в Україну, очолив Історичну секцію ВУАН, займався науково-організаційною працею. Дійсний член ВУАН (з 1923 р.), АН СРСР (з 1929 р.). 1931 р. заарештований у справі «Українського національного центру», по звільненні був вимушений виїхати до Москви. Помер у Кисловодську, похований у Києві.
Основна історична праця — «'Історія України-Руси» (10 т., 13 кн. — 1898–1936).
(обратно)27
Шептицький Андрій (1865–1944) — видатний український релігійний та громадський діяч. Походив з графського роду, за молодих років служив офіцером в австро-угорській армії.
З 1899 р. — єіпіскоп Станіславівський, з 1900 — митрополит Галицький та архієпіскоп Львівський, глава греко-католицької церкви.
Член Палати панів Австро-Угорщини, у 1917–1920 рр. — посол до Галицького сейму. Член Української Національної Ради у Відні.
Під час російської окупації Галичини 2 вересня 1914 р. заарештований з наказу головнокомандуючого Південно-Західним фронтом генерала О. Брусилова за антиросійську пропаганду і вивезений до монастирської тюрми у Суздалі; звільнений після Лютневої революції 1917 р.
(обратно)28
Тут йдеться про утворений І Всеукраїнським військовим з'їздом Український Генеральний військовий комітет. Після проголошення Центральною Радою III Універсалу він був реорганізований у Генеральне Секретарство військових справ. Генеральним секретарем було призначено С. Петлюру, його товаришем (заступником) — поручника В. Кедровського. У лютому 1918 р. Генеральне Секретарство військових справ перетворене на Міністерство військових справ.
(обратно)29
Оберучко К.М. (1865–1929) — військовий і політичний діяч. Полковник російської служби; член партії соціалістів-революціонерів.
За участь у революційному русі військовослужбовців Київського гарнізону рід час революції 1905–1906 рр. відданий під суд, позбавлений чину і висланий з Росії, повернувся після Лютневої революції.
1917 р. обраний уповноваженим Комітету Союзу міст, призначений спочатку комісаром, потім командуючим пінськими Київського військового округу.
Свого часу мав певні українські симпатії, співробітничав у «Киевской старине», але на посту командуючого округом завзято виступав проти створення національних частин — українських і чехословацьких, користувався репутацією «хворобливо-роздратованого, істерично лютого ворога українства» (В. Винниченко), У вересні 1917 р. входив у Комітет охорони революції. Па початку жовтня подав у відставку з приводу чергового конфлікту з Українським Військовим Генеральним комітетом. Після жовтневого перевороту емігрував.
Автор спогадів.
(обратно)30
Петлюра Симон Васильович (1879–1926) — політичний та державний діяч.
Навчався в Полтавській духовній семінарії, вчителював і працював в «Експедиції з дослідження степових областей» на Кубані, з 1905 р. — в редакції газети «Рада» і органу УСДРП «Слово». Співробітничав у журналах «Вільна Україна» (СПб.), у 1912 р. — «Украинская жизнь» (Москва). Член УСДРП.
Під час Першої світової війни — заступник уповноваженого і голова Головної контрольної комісії Всеросійського Земського Союзу на Західному фронті, голова Української ради Західного фронту.
5 (18) травня 1917 р. на І Всеукраїнському військовому з'їзді обраний головою Українського Генерального Військового Комітету. Член Центральної Ради. З 12 липня до грудня 1917 р. — Генеральний Секретар військових справ. У січні — лютому 1918 р. — отаман Гайдамацького коша Слобідської України. У квітні 1918 р. обраний головою Київської губерніальної земської управи та Всеукраїнського Союзу земств. Один з організаторів Українського Національного Союзу.
З листопада 1918 р. — член Директорії, з 9 травня 1919 офіційно — голова Директорії УНР; Головний Отаман Республіканських військ УНР. З 1921 р. — на еміграції. Загинув у Парижі внаслідок замаху.
(обратно)31
Кондратович Лука — генерал-майор генерального штабу російської служби. 1917 р. на II Всеукраїнському з'їзді обраний до Українського Генерального Військового комітету, де відав комісією спеціальних служб. Брав участь у ліквідації виступу Полуботківців.
(обратно)