Наприкінці серпня зробив спробу встановити в Росії військову диктатуру. Після придушення заколочу утримувався в Биховській тюрмі, 19 листопада (2 грудня) з рештою прибічників утік до Новочеркаська, де створив і по смерті генерала М. В. Алексеева очолив білогвардійську Добровольчу армію. 13 квітня 1918 р. загинув у бою.
(обратно)37
25-й і 34-й армійські корпуси тривалий час входили в Особливу армію Західного фронту. У червні 1917 р. 34-й армійський корпус П. Скоропадського переведено на Південно-Західний фронт у склад 7-ї армії.
(обратно)38
Генерал В. Й. Ромейко-Гурко командував Особливою армією з кінця лютого до 18(31) березня 1917 p., коли дістав призначення головнокомандуючим арміями Західного фронту.
(обратно)39
Мається на увазі 1-а гвардійська кавалерійська дивізія.
(обратно)40
Черемісов И. Л. - генерал-лейтенант російської служби. 11 (24) липня змінив Л. Г. Корнілова на посаді командуючого 8-ю армією на Південно-Західному фронті; з 25 липня (7 серпня) — командуючий 9-ю армією на Західному фронті; 9 (22) вересня — 14 (27) листопада — головнокомандуючий військами Північного фронту.
Вкрай різка оцінка, дана йому П. Скоропадським, цілком збігається з відгуками інших генералів, причому із протилежних таборів — М. В. Алєксєєва та А. І. Денікіна, М. Д. Бонч-Бруєвича. Наприкінці 1915 р. В. Черемісов, тоді ще полковник, був урятований покровителями від суду в справі шпигунства. Коли Л. Корнілов як Верховний головнокомандуючий не погодився на його призначення головнокомандуючим військами Південно-Західного фронту, Черемісов погрожував установити свої права «з бомбами в руках». Будучи головнокомандуючим військами Північного фронту, він субсидував більшовицьку газету «Наш путь», скасував наказ О. Керенського про відправку військ з фронту на Петроград, оскільки на це не погодилися армійські комітети.
(обратно)41
Після призначення Б. В. Саиінкова комісаром Південно-Західного фронту комісаром 7-ї армії став есер І. Д. Сургучов.
(обратно)42
16–17 липня австро-німецькі війська форсували Збруч в районі Гусятина, але тут російські з'єднання змогли відкинути їх за річку.
(обратно)43
Гандзюк Яків (1863–1918) — військовослужбовець, генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війни командував 104-ю піхотною (потім 1-ю Українською) дивізією у складі 34-го армійського корпусу. Після відставки П. Скоропадського, 23 грудня 1917 р. обійняв посаду командира І Українського корпусу.
Разом з начальником штабу корпусу генералом Я. Сафоновим наприкінці січня 1918 р. прибув до Києва, щоб дістати вказівки Генерального Секретарства; тут вони були схоплені більшовиками і розстріляні.
(обратно)44
Тобто 4-й полк 104-ої дивізії — 416-й піхотний Верхньодніпровський.
(обратно)45
Фон Потбек В. В. - генерал-лейтенант російської служби. Командував 6-м армійським корпусом, у вересні-листопаді 1917 — 1-ю армією Північного фронту.
4 травня 1918 р. Раднарком призначив його військовим керівником Приволзького окружного військкомісаріату.
(обратно)46
У складі російських військ діяв союзницький Британський автобронедивізіон.
(обратно)47
Мається на увазі Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка утворилася 27 лютого (12 березня) 1917 р. як Рада робітничих депутатів. 1 березня до неї обрано було представників від армії та флоту.
До вересня 1917 р. більшість в Раді належала есерам і соціал-демократам (меншовикам). Головою виконкому Ради було обрано лідера меншовицької фракції Державної Думи М. С. Чхеїдзе, його товаришами (заступниками) — есера О. Ф. Керенського і меншовика М. І. Скобєлєва. Рада діяла як орган революційної влади, зокрема видала т. зв. ''Наказ № 1», який запроваджував в армії та на флоті виборні солдатські комітети.
2 (15) березня Петроградська Рада передала владу Тимчасовому урядові. Після придушення Корніловського заколоту Рада більшовизувалася; її головою було обрано Л.Д. Троцького. Здобуття більшості в Петроградській і Московській Радах дало підстави більшовикам сподіватися на захоплення влади в країні.
(обратно)