90
Порш Микола (1879–1944) — політичний і державний діяч. За фахом — економіст. Член Революційної Української партії, УСДРП.
1917 р. — член Центральної Ради і Малої Ради. З листопада — генеральний секретар праці, з 18 грудня — також і військових справ; з січня 1918 р. — міністр праці і військових справ УНР.
1919–1920 pp. - посол УНР в Німеччині.
(обратно)91
У тексті видання «Уривок зі 'Сномина' Гетьмана Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924–1925]. С. 31–92) ця фраза має такий вигляд: «Чув, що на цей пост намічається генерал Кирей, талановитий гарматний інспектор 6-го корпусу…» (див. перевидання «Уривка зі 'Споминів» і. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992. — С. 48). Інспектором артилерії 51-го (українського) корпусу був призначений командир 6-го мортирного дивізіону полковник Афанас'їв.
(обратно)92
Луценко Іван Митрофаіювич (1864–1919) — лікар, громадський, політичний і військовий діяч. Під час Першої світової війни — полковник медичної служби російської армії. У 1917 р. — член Центральної Ради та Українського Генерального військового комітету. Лідер Української народної партії (Української партії соціалістів-самостійників). Організатор і голова Одеської української військової ради, Одеського українського військового коша, член Одеського повітового громадського комітету. У жовтні 1917 р. на З'їзді Вільного Козацтва обраний генеральним хорунжим. Під час антигетьманського повстання — голова цивільного управління Таврійської області, за Директорії — командир військового загону. Загинув у бою під містечком Кузьмін.
(обратно)93
Секрет — військовослужбовець, штабс-капітан російської служби. У жовтні 1917 р. командував 1-м куренем 1-го Українського Георгіївського запасного полку, з листопада 1917 р. — обраний командиром полку, перейменованого згодом на Сердюцький Георгіївський полк ім. полковника І. Богуна.
(обратно)94
Сахно-Устимович Олександр Олександрович — військовослужбовець; навесні 1917 р. — ротмістр. Служив ад'ютантом командуючого військами Київського військового окруїу.
29 березня 1917 р. обирався заступником голови наради вояків Київського гарнізону. Член Українського організаційного військового комітету. Організатор Вільного Козацтва на Полтавщині.
1918 р. — осаул (особистий ад'ютант) гетьмана в ранзі військового старшини.
1920 р. — полковник білої армії, був приділений до Цивільного управління штабу генерала П. М. Врангсля; розробив проект відновлення Запорізького козацького війська (коша) на'засадах автономії України у складі загальноросійської федерації.
(обратно)95
Макаренко Леонід Гаврилович (1885–1965) — громадський та державний діяч. Походить з селян. Служив в Управлінні Південно-Західної залізниці. У 1917 р. — голова Всеукраїнської спілки залізничників. 1918 р. — директор департаменту в Міністерстві шляхів Української Держави. Один з організаторів ігротигетьмаїїеького повстання, член Директорії УНР. З 1919 р. — на еміграції в Австрії, Чехо-Словаччині, США.
(обратно)96
Греков Олександр Петрович (1875–1958) — військовий діяч, Генерального штабу генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війні — начальник штабу 74-ої піхотної дивізії, командир Лейб-Гвардії Єгерського полку, начальник штабу 6-го армійського корпусу; дістав призначення генерал-квартирмейстером штабу І армії Північного фронту.
У листопаді — грудні 1917 р. — командир 2-ої Сердюцької дивізії війська Центральної Ради, начальник штабу Київського військового округу. З березня до травня 1918 р. — товариш військового міністра УНР.
За гетьманату очолював таємну організацію українських старшин. У листопаді 1918 р. призначений начальником Головного штабу. Перейшов на бік Директорії.
З грудня 1918 р. — головнокомандуючий групи військ УНР у Херсонщині, Катернііославщнні та Таврії, військовий міністр УНР, Наказний Отаман Народної Республіканської Армії. З 9 червня до 5 липня 1919 р. — Начальний комендант Галицької армії, генерал-поручник УГА. З липня 1919 р. — у відставці.
30 вересня 1948 р. у Відні заарештований радянською контррозвідкою, засуджений до 25-річиого ув'язнення. 1956 р. звільнений, помер у Відні.
(обратно)97
Болбочан Петро (1883–1919) — військовий діяч. Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку, після поранення — інтендантської служби 5-го армійського корпусу; капітан, потім підполковник.