Батько С. Моркотуна був прийняти у домі дядька П. Скоропадського, О. Олсуф'єва, як особистий лікар великого князя Георгія Олександровича.
(обратно)107
Ластовчеико Юрій — штабс-капітан російської служби, підосаул війська УНР. Член корпусного комітету 34-го корпусу. З листопада 1917 p., після призначення Ю. Катана командиром дивізії — тимчасовий командир 1-го Сердюцького полку Гетьмана Богдаца Хмельницького. В грудні 1917 р. очолив підрозділ полку, відправлений до Полтави, де був позрадницьки вбитий під час переговорів з місцевими більшовиками.
(обратно)108
Голубович Всеволод Олександрович (1890 —?) — політичний і державний діяч, журналіст. За фахом — шляховий інженер. Член УПСР.
Член Центральної Ради, Малої Ради. З липня 1917 р. — генеральний секретар шляхів, згодом генеральний секретар торгівлі і промисловості. Очолював делегацію УНР на мирних переговорах у Брест-Литовському. З 30 січня до 29 квітня 1918 р. — голова Ради народних міністрів, міністр закордонних справ УНР.
У 1919–1920 рр. редагував газету «Трудова громада», що виходила в Кам'янці-Подільському й Вінниці. 1921 р. за радянської влади засуджений разом з іншими членами ЦК УПСР. Після амністії очолював Раду народного господарства УСРР. 1931 р. репресований у справі т. зв. «Українського національного центру».
(обратно)109
9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила IV Універсал, у якому проголошувалася повна незалежність України: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
(обратно)110
О. П. Греков походив з села Санич Глухівського повіту, де його батько мав маєток. Інший батьків маєток містився у Рильському повіті Курської губернії. Сам генерал поблизу Курська придбав свого часу масток Олсександрівку.
(обратно)111
Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович (1880–1950) — політнчний та громадський діяч. Член Радикальної Української партії, організатор Української соціал-демократичної спілки. 1906 р. засланий до Сибіру, втік за кордон.
Під час Першої світової війни — провідний діяч Спілки Визволення України (голова берлінського відділу), заступник голови Загальної Української Ради. Працюючи в Німеччині, добився зосередження українців-військовополонених в окремих таборах й опікування ними з боку СВУ. У січні 1918 р. — уповноважений Центральної Ради по формуванню українських військових частин з військовополонених в Німеччині та Австро-Угорщині.
З 1 березня 1918 р. — губернський комісар, за гетьманату — губернський староста Холмщини й Підляшшя. На початку грудня 1918 р. заарештований у Бресті польськими військами, що окупували області Західної України.
З 1920 р. — на еміграції. Член Ради присяжних монархічного «Українського союзу хліборобів-державників», співзасновник Українського наукового інституту в Берліні, автор праць з політичних та економічних питань. Один з провідних ідеологів українського монархізму.
1945 р. репресований НКВС СРСР.
(обратно)112
У Києві наприкінці 1917 р. зосередилася значна кількість військовополонених — вихідців із Західної України. 13 листопада Тимчасова головна рада західних, буковинських і угорських українців закликала їх вступати в ряди Січових Стрільців; відозву підписали Р. Дашкевич, Є. Коновалець, І. Лизанівський, Г. Лисенко, М. Низкоклон, Ф. Черпик, І. Чмола. У січні 1918 р. до новосформованого куреня прибули колишні військовополонені старшини Легіону Українських Січових Стрільців. Спочатку формація мала назву «Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців», далі — 1-й курінь Січових Стрільців. У березні 1918 р. курінь розгорнувся в 1-й полк Січових Стрільців. Був однією з найбоєздатніших і дисциплінованих частин українського війська. Охороняв уряд, брав участь в обороні Києва від військ Муравйова.
(обратно)113
«Боротьба» — нейтральний орган Української партії соціалістів-революціонерів. У числі 2 (жовтень) за 1918 р. був опублікований «Одвертий лист до Пана Гетьмана Скоропадського». Його автор М. Шинкар, зокрема, писав: «Як сталося, що ви з переконаного прихильника Антанти зробилися германофілом?»
(обратно)114
У тексті видання «Уривок зі 'Споминів' Гетьмана Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV, 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924–1925], С. 31–92): «…я послав Маргиновича довідатись, чи тут ще полковник Петін» (див. перевидання «Уривка зі 'Споминів'» н. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992. — С. 67). Полковник Петін певний час очолював штаб 34-го корпусу.
(обратно)