161
Василенко Микола Прокопович (1866–1935) — науковець, громадський і політичний діяч. Закінчив філологічний факультет університету в Дерпті, історик права, публіцист. Співробітничав у часописі «Киевская старина». 1905 р. як редактор прогресивної українофільської газети «Киевские отклики» був засуджений до однорічного ув'язнення, після якого склав іспити за юридичний факультет Одеського університету.
Співробітник Українського наукового товариства в Києві і редактор його «Записок». З 1909 р. — приват-доцент Університету Св. Володимира в Києві, з 1911 р. — дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. — По Лютневій революції — попечитель Київського шкільного округу, з травня 1917 р. — товариш (заступник) міністра освіти Тимчасового уряду. Член Партії конституційних демократів.
З 2 травня 1918 р. — міністр народної освіти, з 3 до 20 травня — одночасно т. в. о. міністра закордонних справ і віровизнань, з 21 червня до жовтня 1918 р. — міністр народної освіт та мистецтва Української Держави. Президент Державного Сенату, За радянської влади — академік ВУАН і її другий президент (1921–1922). Переслідувався за свою колишню політичну діяльність.
(обратно)162
Шелухін Сергій (1864–1938) — громадський, політичний та державний діяч, правник, поет (псевдонім — С. Павленко). Закінчив Університет Св. Володимира в Києві, служив слідчим, прокурором, членом окружного суду.
1917 р. — голова ревкому в Одесі. Член ЦК Української партії соціалістів-федералістів, член Центральної Ради. З 15 січня 1918 р. — член Генерального Суду УНР. У лютому — квітні 1918 р. — міністр судових справ УНР (відкликаний з кабінету за партійною ухвалою).
Голова делегації Української Держави на переговорах з РРФСР.
З грудня 1918 р. — виконуючий обов'язки міністра судівництва УНР; член мирної делегації в Парижі. З 1921 р. — на еміграції. Професор права Українського університету у Відні, з 1922 р. — у Празі.
(обратно)163
Ніковський Андрій Васильович (1895–1942) — громадський і політичний діяч, вчений, літературний критик. Учасник нелегального видання «Боротьба», редактор газети «Рада» (1915). Працював у Комітеті Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст.
По Лютневій революції — секретар Київського виконавчого комітету, член Ради Товариства українських поступовців, заступник голови ради Союзу українських автономістів-федералістів. Член Центральної Ради, Малої Ради, «Крайового комітету для охорони революції на Україні». Редактор органу Української партії соціалістів-федералістів «Нова Рада» (1917–1919). У 1918 р. — перший голова, член президії Українського Національного Союзу.
Міністр закордонних справ уряду УНР На еміграції. Повернувся в Україну 1924 p., науковий співробітник ВУАН. У 1930 р. репресований ДПУ УСРР у сфабрикованій справі «Спілки визволення України».
(обратно)164
Кубинський Михайло Павлович — ординарний професор Харківського університету, сенатор по карному департаменту, автор праць в галузі криміналістики. Співробітничав з часописом «Украинская» жизнь», який 1912–1917 pp. редагував у Москві С.Петлюра.
З 3 травня 1918 р. — міністр судових справ Української Держави, з липня — сенатор, голова Карного Генерального Суду.
З 1919 р. — у таборі білих (оберпрокурор).
(обратно)165
Ватер Юлій Михайлович (1865 —?) — відомий вчений-біолог, державний діяч, працював професором Політехнічного інституту в Києві. У 1917 р. — голова секції праці в Київському військово-промисловому комітеті, член Київського виконавчого комітету. Належав до партії народних соціалістів. З 3 травня 1918 p. - міністр праці Української Держави. Намагався працювати в контакті з профспілками.
(обратно)166
Гутник Сергій Михайлович — голова Одеського біржового комітету, член партії конституційних демократів. З 3 травня до 18 жовтня 1918 р. — міністр торгівлі та промислу Української держави.
(обратно)167
Ржепецький Антон Карлович — громадський та державний діяч. Був головою Товариства взаємного кредиту, радником Київської міської думи, очолював виборчу комісію по виборах до Державної Думи. Під час Першої світової війни — голова «Тетянинського комітету», що опікувався біженцями. Член партії кадетів. З травня 1918 р. — беззмінний міністр фінансів Української Держави. Відзначився на цьому посту створенням стабільної української грошової системи з високим курсом національної валюти.
(обратно)