168
Соколовський Юрій Юрійович (? - 1922) — державний діяч. До революції — завідувач агрономічним відділом Полтавського земства. Член партії кадетів. У травні-липні 1918 р. — міністр харчових справ і тимчасово виконуючий обов'язки міністра хліборобства Української Держави. Наприкінці 1918 р. виїхав з дипломатичною місією до Румунії.
(обратно)169
Максимів Микола Лаврентійович — військовослужбовець, капітан II рангу російської служби. З квітня 1918 р. — завідуючий оперативними справами при міністерстві, з 3 травня — виноуючий обов'язки морського міністра і начальник Головного морського штабу, з 13 травня — товариш військового міністра Української Держави і до 12 листопада 1918 р. — керуючий Міністерством морських справ. З 3 червня 1918 р. — капітан І рангу, з 20 жовтня 1918 р. — контр-адмірал Української Держави.
(обратно)170
Лизогуб Федір Андрійович (1862–1928) — громадський і державний діяч. Його батько, власник маєтку в Седнові поблизу Чернігова, приятелював з Т. Г. Шевченком.
У 1901–1905 pp. - голова Полтавської губернської земської управи, зарекомендував себе як покровитель розвитку української культури й мистецтва. З 1915 р. — член Ради для заведення земського самоврядування при наміснику Кавказа. У 1917 р. — завідувач відділом закордонних підданих Міністерства закордонних справ Росії.
З травня до 14 листопада 1918 р. — голова Ради Міністрів Української Держави і до липня водночас — міністр внутрішніх справ. Сенатор Загального Зібрання Державного Сенату.
Помер на еміграції у Белграді.
(обратно)171
Дорошенко Дмитро Іванович (1882–1951) — політичний та громадський діяч, історик, публіцист. Навчався у Варшавському, Петербурзькому та Київському університетах. Член Радикальної української партії, УСДРП, Товариства українських поступовців.
Під час Першої світової війни — уповноважений Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст. 1917 р. — член Київського виконавчого комітету, член Центральної Ради, помічник губернського комісара Київщини, губернський комісар Чернігівщини.
20 червня — 2 вересня 1918 р. — керуючий Міністерством закордонних справ, 2 вересня — 14 листопада 1918 р. — міністр закордонних справ Української Держави.
1919 р. — приват-доцент Кам'янець-Подільського університету. Па еміграції — професор Карлового університету і Українського Вільного університету (Прага), викладав у Віденському, Берлінському і Женевському університетах історію України. У 1945–1951 pp. - президент Української Академії мистецтва і наук у Мюнхені. Активно співробітничав з Союзом гетьманців-державників. Після Другої світової війні — професор Колегії Св. Андрія у Вінніпезі.
Автор змістовних спогадів («Мої спомини про давнє-минуле» за 1901–1914 pp. і «Мої спомини про давнє-минуле» за 1914–1920 pp.), цінного для вивчення доби української революції курсу «Історія України 1917–1923 pp.» (Ужгород,1932. — Т. 1; 1930. -Т. 2).
(обратно)172
Сам Д. І. Дорошенко згадував про ці обставини так: «Мушу зазначити, що моє призначення на посаду керуючого міністерством дуже стурбувало німців… Певна річ, що тут грала ролю пущена кимось чутка про моє ніби «австрофільство»: очевидно, моя діяльність в Галичині в певних колах оцінювалася як прояв «австрофільства», тоді як «Новое Время» пояснювало цю саму діяльність моїм начебто «германофільством». Це свідчить про те, як взагалі легко і без усякої підстави чіпляють людям етиксти різного «фільства» або «фобства». Але, що моя робота в Галичині розумілася самими австрійцями як результат моїх нібито'австрійських симпатій (!), я побачив, між іншим, з того, що на першій порі, ще в квітні, перед перепоротом, до мене заїхав перший з візитою військовий агент майор Флейшман, наговорив мені купу компліментів, і потім якийсь час австріяки робили мені дуже приємні міни, поки не побачили, що в своїх відносинах я керуюся зовсім не якимись симпатіями до них, але інтересами української справи, котрі аж ніяк не сходилися з австрійськими» (Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле [1914–1920]. 2-е вид. — Мюнхен, 1969. — С. 268–269).
(обратно)173
Зіньківський Василь Васильович (1881–1962) — учений-психолог, екстраординарний професор філософії Університету Св. Володимира в Києві, в. о. екстраординарного професора Українського народного (згодом — державного) університету. Українського педагогічного інституту.