Наслідок невдалої атаки кінноти був дуже прикрий для нас — фронт, так би мовити, завалився; на 14-у год. бойові формації були на тилах обозів, що не встигли ще виграти належної відстані. Після крайнього нервового напруження тимчасова реакція охопила майже всіх. Волинці, що взяли напрямок для відступу більше на захід, відступали в більшому порядку. Про Запорожців не було нічого чути, — можна було тільки припустити, що вони в районі Джугастри.
Положення, що межує з повною катастрофою. Розвязання його в той або інший бік залежить у більшості випадків од того, чи здатні окремі одиниці й частини на саможертву.
Перше розпорядження Командування армії було наказати 5-му Кінному та кінно-Мазепинському полкові заслонити відступ армії, а кінно-Галицькій бригаді отамана Шепаровича та 3-му кінному полкові — негайно вирушити на Ольшанку і, як буде треба, з боєм прочистити дорогу армії в південно-західньому напрямі. Проїжджаючи вздовж колони, штаб направляв усі обози на Ольшанку (це останнє розпорядження я передав персонально командантові тила Київської дивізії).
Коли о 16-й годині штаб армії підходив до р. Джугастри, то рішив використати цю перешкоду, щоби виграти час для відходу обозів. Отаманові Тютюнникові вислано було наказа, щоб Київська дивізія зупинилася на висотах, що на північ од с. Джугастри, й затримала ворожий наступ. Для звязку з Запорожцями знову вислано було старшинські розїзди. Штаб армії став на перших висотах, що на південь від Джугастри.
Київська дивізія знайшла в себе досить сили й поставила опір москалям, а тим часом із Мясківки їм загрожували вже Запорожці. На фронті Київської дивізії взяли участь у бою не тільки стройовики, але всі, хто мав ще змогу битися. Вояки виривали рушниці з рук один у одного. Тут були люди з різних дивізій. Армійський священик о. Павло Пащевський, а, мабуть, що й інші, — теж стали в стрілецькі ряди в той відповідальний момент.
Страшенна весняна буря доповнювала картину бою. Гуркіт грому змішувався з гарматними вибухами. Курява закрила обрій. Здавалося, що природа рішила взяти участь у цій боротьбі.
Червоні — це були частини 45-ої дивізії — відійшли, а кіннота виявила, що шлях на Ольшанку вільний.
О 20-й годині (висота на південь від с. Джуґастри) після невдачі прориву нашої армії через фронт червоних у напрямі на Яланець я вирішив використати ніч, що саме надходила, балки й ліс для прориву через ворожий фронт уже в смузі біля Дністра.
У наказі, виданому по армії з цього приводу, було зазначено:
1. Штаб армії, кіннота й Київці для тимчасового спочинку розміщуються в Ольшанці, Волинці — у Вербці, а Запорожці в с. Качківці, що на північний захід від Ольшанки.
2. Після спочинку, використовуючи балки й ліси понад Дністром, дивізії мають далі пробиватися через фронт червоних військ кожна ініціятивою свого команданта.
3. Штаб армії піде при армійській кінноті.
Вже за повної темряви курені наші потягнулися безупинною лявіною по великому шляху, що вів на Ольшанку. Але на цей раз колона не мала свого звичайного вигляду. Вона складалася випадково, в міру того, як частини виходили з бою. Фізичну втому відчували всі. Бувало, що вояки збирали останні сили, щоб доповзти до ночівлі.
Арєрґардний бій біля Джуґастри — був це бій відчаю, бій, де козацтво врятувало себе від винищення. Чисельні прояви мужности, завзяття, лицарства в даному разі виявляли не лише стройові, а й нестройові старшини та козаки.
Бойова ситуація, що в ній опинилася армія У.Н.Р. в описаному районі, нічим не різниться від боїв під м. Лодзю за світової війни. Про ці бої один з військових істориків оповідає так:
"Збіговисько найнесподіваніших припадків. Частини, що провадили безупинні бої й нагло атаковували, були також самі несподівано атаковувані, часто гублячи звязок зі своїми й натрапляючи на ворожі обозні валки… Здавалося, що якась сила скрутила своїх і ворогів у один клубок, полишаючи його розмотувати завзяттю, лицарству й спритності".
Наведене вище про бої під Лодзю, де взяли участь найвидатніші сили німецької під ком. Макензена та московської нації, я сміливо навожу для паралелі до серії боїв Української Армії для прориву через ворожий фронт.
О 21-й годині штаб армії з армійською кіннотою розмістився в центрі с. Ольшанки; безпосередньо при штабі знаходився 3-й кінний полк (схема 17, положення вночі 3/4 травня).
У тих обставинах треба було негайно вжити всіх заходів, щоб упорядкувати табор, а, головне, обозні валки. Це було неможливе з причини остаточної перевтоми людей і коней. Штаб армії обмежився тим, що вислав звязкових старшин до штабів дивізій. Запорожці та Волинці, що в другій половині дня були в кращих умовах, зайняли свої становища порівнюючи спокійно.
Важке було завдання Командування, проте не менше труднощів мали й частини, що мусіли розвязувати їх. Починаючи від бою під Вознесенським та кінчаючи боєм біля Джуґастри, — всі ці бої представляють один суцільний цикл. Кожний, кому пощастило взяти участь у цих боях, може дякувати Долі, бо ці бої назавжди лишаться, як найславніші зі славних вчинків у новітній історії Українського війська.
Але це ще не був кінець. Втративши надію перевести армію через ворожий фронт, Командування, як ми бачили, вирішає перейти до вже раз випробуваної методи — маршу розрізненими колонами в безпосередній близості від Дністра.
3 огляду на місцевість, відповідну для акцій невеликими відділами, була повна підстава сподіватися успіху.
4-го травня між 1 і 2-ою год. частини, що були в Ольшанці, стали обєктом раптового з боку москалів вогневого нападу. Зчинився в таборі великий сполох, і через нічну темряву важко було визначити, звідки саме стався напад.
Згодом стрілянина стала зменшуватись, а по дорозі з Ямполя показалася обозна валка під охороною вершників 3-го кінного полку й цілий табор полонених. Це була червона бригада 41-ої совітської дивізії, що хтіла скористати нічну темряву й прорватися через наш розполог. 3-й кінний полк (полковник Вишневський) цю бригаду заатакував і примусив її до здачі. В цьому ділі особливо відзначився хорунжий Рафальський.
Перегляд оперативних паперів і допит штабовців-полонених дав дуже цінні в нашому положенню розвідчі матеріяли. Виявилося, що в напрямі Ямполя ми могли зустрінути лише кінноту червоного козацтва. Таким чином черговим завданням було очистити Придністрянську смугу (завширшки 10–15 вер.) від червоної кінноти. На це завдання я вирішив направити Запорозьку дивізію та полки армійської кінноти. Отаманові Загродському (що в цей час приїхав до місця постою штабу армії) я передав наказа для Волинської й Київської дивізії (наказ завірив вартовий отаман, полковник Ткачук). Ці дивізії, під загальним проводом отамана Тютюнника, мали лишатися в Ольшанці й відбивати можливі напади червоних до того часу, доки Ямпільська група не виконає свого завдання.
Волинці під командою отамана Загродського лишалися в Ольшанці. Київців новий наказ (від 8 год. 4 травня) застав на спочинку в лісі (6–7 кілом. на півн. — захід від Ольшанки). Одержавши мого наказа, дивізія зараз же вернулася до Ольшанки.
Чорноморському полкові, кінно-Мазепинському, стрільцям Волинців і ще деяким частинам довелося й 4 травня витримати досить серйозний бій. Їхні страти були значні, особливо в Чорноморців. Взагалі треба зазначити, що хоча Чорноморський полк був не так давно в рядах нашої армії, але на кінець походу він заслужив собі в армії повагу нарівні з іншими частинами Волинської дивізії.
О 7-й годині армійська кіннота рушила по дорозі на Ямпіль до Запорожців і о 10-й годині після кількох боїв була в с. Качківці.
Тим часом Запорожці мали вже кілька успішних зустрічей із червоною кіннотою, захопили кілька сот полонених із зброєю та кіньми. Червона кіннота, хоч і була на свіжих конях, але не прийняла бою з нашими кінними частинами й, бувши прогнана, залишила нам усю Придністрянську смугу.
Зараз же до отамана Тютюнника був надісланий наказ про нове угрупування, а на свіжих, відібраних від червоних конях, від Запорозької та армійської кінноти було кинуто серію старшинських розїздів з конечним завданням увійти в звязок із українськими відділами полковника Удовиченка.