неоклясичний славлю хист,
та проспіває тричі півень —
і в «Правді» — отреченний лист.18
Масонський вигляд, жест лицарський
і під пахвою пук цитат, —
Мій Санчо-Панса — Луначарський,
а Маркс мій приятель і брат. 19
Хор.
Поникни, гордий Пилипенку!20
Багато є у нас імен:
в нас Голоскевич, Титаренко,21
Сковорода і де Бальмен.22
Над українськими ланами
дух неоклясики буя,
і раз-у-раз чаюють з нами
Леконт де Ліль, Ередія!
Сучасність (простягаючи руки й переходячи з рим на асонанси):
О, плем'я горде, неслухняне!
Не одвертайся, не тікай, —
приїде в лоно Авраамле
до Соломона Щупака.23
Апотеоза.
(1. Леконт де Ліль та Ередія, французькі поети-парнасцці, користувалися найбільшою пошаною серед неоклясиків; вони ж їх і перекладали.
2. «Плуг» – пролетарська літературна організація.
3. «Земля і вітер» та «Простір» – дві збірки Филиповичевих поезій.
4. «Музика звечорілих зір» – рядок, що трапляється в одному з віршів Филиповича. «Ясномудрий» – один з ужитих поетом епітетів. Порівняй: «Метелик ясномудрої Мінерви».
5. Филиповича дехто називав поетом, позбавленим емоцій і несучасним.
6. «Почав я славити кіно». Мова йде про один вірш, де поет захоплюється фільмом «Розіта»: «Не заля зібрань і не храм, Не ми – тридцятилітні діти За кожним порухом Розіти Всміхаються її очам. А може і було давно. І сяє радість на екрані. Провінціяльного кін». « Життя і Рев. 1926, ч. 2).
7. Сашуньо – професор Олександер Дорошкевич, що намагався завжди триматися якоїсь «нейтральної» лінії.
9. Десняк – пролетарський критик.
9. В цих рядках згадуються наголовки збірок поезій, виданих Рильським (Білі острови, Синя далечінь, Тринадцята весна, Крізь бурю й сніг).
10. Збірку новель Георга Гайма випустило видавництво «Слово». Перекладали її Бургардт, Рильський і Віктор Петров. Едшміда плянувалося перекласти. Бургардт опублікував свій переклад Вергарнового «Вітру». Шіпільгаґена приточено без усякої причини.
11. Бургардт переклав був з німецької збірку поезій «Залізні сонети», ча яку Загул написав велику рецензію.
12. Лебідь – молодий ще науковець, потім був висланий на Соловки.
13. Натяк на журнал «Життя і Революція».
14. Драй-Хмара, як і інші, почав співробітничати в «Червонім Шляжує, журналі, що видавався в Харкові. Про Шехеразаду у нього вірш є. «Я п'ю прив'ялу тишу саду, як стигне пізній холодок, і слухаю Шехеразаду, що знає тисячу казок».
15. Наосліп, охляп, Арарат, магала, товтри – слова з лексикону Драй-Хмариного, рідкі слова, що їх він любив вишукувати. Порівняй його вірш: «Люблю слова ще повнодзонні, Як мед пахучі і п'янкі, Слова, що в глибині бездонній Пролежали глухі віки».
16. Натяк на античні переклади Зерова.
17. У Зерова в одному вірші рядки: «Часами служимо владиці – Аполлону, і тліє ладан наш на вбогім олтарі». Одна стаття, що глумилася над ним, змалювала Зерова, у саркофазі лежачого на високій горі, як ту царівну, що, отруєна яблуком мачухи, похована була у кришталевому саркофазі, що на горі стояв. З академічного амбону – натяк на те, що Зеров мав на університеті катедру.
18)Могилянський написав був оповідання, де в неґативному світлі виставив героя, в якому всі пізнали Грушевського, що саме тоді пригрітий був ласкою совєтів. Не дивлячись на «отреченний лист» у «Правді», де Могилянський заперечував оті здогади, він попав в опалу, яка потягла за собою заборону друкувати його речі.
19)Могилянський оперував охоче цитатами з Маркса, побиваючи своїх противників, і посилався на те, що Ленін, полемізуючи, згадує ім'я Могилянського у своїх творах. На літературному диспуті він, насадивши окуляри, витяг з кишені якісь папірці і почав читати щось довге і нудне, що нагадувало критику турґєнівських часів і цілком суперечило тому, що говорили всякі представники пролетарських організацій. Скінчивши, склав окуляри і сказав: «Оце я вам прочитав, що писав Луначарський такого то року»... на що заля від такої несподіванки вибухла шаленим реготом.