Більш за все мене турбує здоров'я Оксаночки... Ти пишеш, що вона має погане живлення. У мене розривається серце, що я не можу допомогти вам... Ті два місяці, що я працював як педагог, жадного заробітку мені не дали. В ощадній касі у мене щось із 280 карб. З них я лишу собі 80 к., а 200 к. відішлю вам, бо нащо мені гроші? Пайок мій коштує 38 к., а більш нема чого купувати. Крім того, я піду в забой, де при напруженій праці, може, щось і зароблю. Правда, на «Партизані» я теж працював у забої, але, не дивлячись на всі мої старання, норми виробити не міг, а не виробити норми — це значить нічого майже не заробити: заробіток починається саме по виконанні стовідсоткової норми. Я хочу хоч дещо вам послати, бо знати, що ви бідуєте, що донечка моя від недоїдання хоріє, і не помагати вам — це мука, ні з чим незрівняна.
6-12.VI. 37.
Вчора, повернувшися з праці, дістав від вас 2 листи... Я читав листи, і сльози (не радости, не печалі, а скоріш полегші) лилися рясним струменем. Горе, що накопичилось у серці за стільки днів і безсонних ночей, вилилося в цих сльозах. По кількох гарячих днях (температура підносилась до 40 ст.) знов похолодішало. Сьогодні, 12 червня, йде сніжок, і сопки знов побілішали. Розуміється, це не надовго, бо літо тут взагалі гаряче.
Про пачку 686 писав вам уже не раз. Я цеї пачки не дістав. На «Партизані», куди вона була заадресована, її дістав за фальшивим, підробленим дорученням хтось інший.
18-24.VI. 37.
Сьогодні, 24 червня, я ці гроші надіслав вам телеграфом. З них 150 к. це ті, що ви їх мені минулого року послали, а 50 к. зароблені.
14. VII. 37.
Я тобі вже писав, що на лиці в мене появились фурункули. Спочатку один, потім ще три, а пізніш ще один... Через оті чір'я я майже місяць не голився, заріс бородою, наполовину сивою, і став схожий на діда.
6.ІХ. 37.
Починаючи з квітня, працюю знов фізично: до 27 травня в лісі, а до останнього дня в забої. Як виглядаю? За літо дуже схуд, досивів, постарішав. Так кажуть мені товариші, та й сам я бачу, дивлячись у дзеркальце, що його має мій сусід у бараці. А взимку, коли я був на педагогічній праці, виглядав непогано... Подушка в мене є, але набита травою. За зиму вона стерлася на порох, а тому я хочу її викинути й замінити стружками, якими набито мій матрац. Не дуже м'яко спати на стружках, але по роботі швидко засипаєш і не почуваєш, чи тверде, чи м'яке у тебе ложе.
11.ІХ. 37.
... У мене на правій руці появився фурункул, рука розпухла, і працювати нею не можна, розуміється. Сьогодні, 11 вересня, я теж звільнений від роботи і тому користаюся з вільного часу, щоб закінчити листа. Правда, від писання трохи болить рука, та терпіти ще можу... Я вихожу «на вулицю» (надвір) у півхутрянику і валянках, що їх передала мені у тюрму Вітуся і що їх я зміг довезти (і донести) до Неріги... Подав у комісію... при ЦИК заяву про помилування... Надіюся, як надіються багато людей...
Ще ти пишеш, Нінусю, .що ми заживемо знову «по-доброму». Невже те особисто наше життя, яким ми жили до 1935 року, було недобре? А я те життя все вважаю за добре і приймаю, і люблю, і люблю з помилками і хибами. Радо вірю, що страждання оновить і очистить наші душі, що ми станемо ліпшими і вищими, — але не можу не любити наше минуле життя: Тростянчик, і Кам'янець, і Київ, усі вони по-своєму прекрасні, і про це навіть слід написати віршами або прозою.
Ось уже 2 місяці, ще ви в Белебеї, але листів білібейських я ще не дістав.
18.ІХ. 37.
Не дістав досі від вас ні одного листа, хоча вже понад 2 місяці, як ви переїхали в Белебей. Звичайно листи з Києва доходили за 1½ місяці. Три дні тому дістав листа від Тіни, де вона пише про ваш від'їзд. Ніяк подробиць про виїзд нема. Сказано лише, що майже все ліквідовано, за винятком моєї бібліотеки.
6.Х. 37.
У нас уже зима. Сніг випав 28 вересня і, розуміється, вже не розтане. Вранці бувають морози до 25-35 ст. Погано тільки, що тепер сніг мокрий: прилипаючи до чобіт, він тане, всмоктується в шкіру, і через те ноги промокають. Я дуже це відчуваю, бо мої чоботи дуже погані, а товщу, щоб помастити, нема ніякого. Декілька разів мої ноги деревеніли від холоду, а по цьому я відчував ревматичний біль у руках та ногах. Ходжу тепер у бурках, що їх мені ще в Києві передала Вітуся: надягаю на них кальоші, обв'язую мішком і так рятую себе від мокроти. З 9-го вересня працюю в лісі. Рівняючи до минулої роботи, ця здається відпочинком.
18.ХІ. 37.