4. Тут йшли менше важні деталі, що торкалися технічного переведення злуки обидвох армій.
Під тим усім був нечіткий підпис і червона печатка з большевицькою емблемою. Очевидно, вже перша точка, видно, найважніша для большевиків, опрокидувала можливість дальшої акції в напрямі порозуміння.
Тим часом мої парляментарі від поляків не вернулися, заставляючи мене з дня на день у крайній нетерплячці відкладати остаточне рішення.
Я гаряче бажав позитивного висліду цих переговорів та запевнення у невтральності Польщі, що давало би мені багато більше можливостей, як що-небудь інше.
Так само щиро цього бажав і Головний Отаман Петлюра. Може, й щиріше за мене. Він же куди переді мною виявив свої бажання у тому напрямі. Адже ціла історія ще з Грековом була наслідком тяги Петлюри до концепції злуки армій УГА із Придніпрянською. Відомо, що Греків тому зійшов зі становища команданта УГА, що ніяким чином не хотів перейти під команду Петлюри, маючи до того причини, точніше мені тоді не відомі.
Проте мої вичікування парляментарів або звістки від них були недаремні.
Незважаючи на переговори, поляки заєдно вели з нами сутички, які з дня на день вводили нас у чимраз прикріше положення.
На лемент і розпучливі мольби висланників Петлюри допомогти їм бодай чим-небудь я вислав за Збруч дві бригади. Одна пішла наперед, друга залишилася в Гусятині для охорони залізничої сотні, яка мала будувати залізничий шлях на схід, щоби там можна було пересунути через Збруч наші вагони, навантажені майном, на випадок відступу з армією на Велику Україну.
П'ята бригада мала за завдання посуватися на схід та загрозити праве крило большевицького фронту, що впоясував півколом Кам'янець.
Одначе не довелося цій бригаді виконати пляну. Невдалеки Чорного Острова місцеве населення не лише приняло її крайно вороже, але й роззброїло її та вибило частину вояцтва. Бригада мусіла зі значними втратами зробити відворот до Підволочиськ. Така зустріч наших частин зазбручанським населенням вигострила нашу чуйність та недовірчивість на настирливі домагання Петлюри злити обидві армії в одну і знеохотила нас до переходу за Збруч. Зате наша підмога, хоч і невелика вона була, то все ж чимало долила заохоти Придніпрянській Армії та нагнала страху большевикам. Внаслідок того вдалося військам Петлюри відкинути ворога у напрямі Ярмолинець.
За той час, коли наша увага мимохіть була спрямована на схід, ситуація з польської сторони ставала для нас усе більше безнадійна. Наші парляментарі застрягли десь, не даючи про себе вістки. Врешті, коли я побачив, що положення наше не дає ніяких інших вислідів, як лиш великі втрати на нашому боці, я рішився на крок, який подиктувала мені совість не команданта армії, лиш людини, українця, відповідального за тисячі істнувань найкращих синів галицької области України. Я велів старшинам зробити поміж стрільцями анкету, в якій вони мають висказати своє бажання: залишитися на місці та до останньої краплини крови боронити клаптика вужчої батьківщини чи перейти Збруч і допомогти наддніпрянським братам у їхніх змаганнях з навалою червоної Москви? Оце своєрідне голосування виявило подавляючу перевагу за тими, що бажали дальшої боротьби. Тоді виявилася вперше сконкретизована думка: через Київ до Львова.
Район переходу Збруча устійнив для нас вже Петлюра. Згідно з моїм пляном після переходу армія мала дістати кілька днів дуже заслуженого відпочинку по важких переходах, заки далі мала взятися за криваве діло.
Не буду ширше описувати настроїв, що огортали кождого з нас, коли Збруч був за нами.
…За нами остала нездійснена мрія, перед нами нерозгадане обличча невідомого. Можливо, що наші почування були чимось, що в обличчі ідеї соборности було загумінковим сантиментом, хоча по правді мали вони глибшу раціональну основу. Сяк чи так, десь там у душі нило за погребаними надіями, за довгим шнурком сірих могилок від Львова по Збруч, у яких спочили наші приятелі, товариші по зброї. Чомусь більше до голосу приходило похоронне, гнітуче прочуття, як надія скорого повороту на нашу землю в ролі її здобувців та господарів.
…Прочуття говорять іноді більше правди, як найбистроумніші заключения.
З цілої УГА найгірше вийшов наш І Корпус, який замісць відпочинку мусів іти в огонь на підмогу Армії УНР. Він простінько з-над Збруча пішов на підтримку «Запоріжців» і С. С-ів.