Але ці труднощі я поборов. Батько, похитуючи головою, дав мені своє благословення на новий фах, і я щасливий та задоволений поїхав до Тарнова.
Історія буднів
Нівроку обов'язкової практики в тарнівському баталіоні пройшло на підготовці до іспиту на одержання становища активного старшини.
Із предметів, що їх треба було здавати, були здебільша ті, яких навчали в школі однорічняків. Це були: муштра, піонірство, бойова тактика, організація війська, науки адміністраційні, очевидно, значно поглиблені та поширені. Цей іспит я здав у Відні й для можливости скорого авансу подався до Краєвої Оборони. Тут мене прийняли та пересунули до Перемишля, де стаціонували два баталіони 18-го полку Краєвої Оборони.
У своїх розчисленнях на прийдешнє я здавав собі справу з того, «що не заїду високо». На це не треба було бути українцем, зате треба було мати протекцію, багато грошей, добрі знайомства й добре походження, котре давало би право дочіпляти до свого прізвища «фон». Ні на одну з тих умов на високе становище не май я ніяких даних, тому й не міг мати високих аспірацій. Та все ж думалося доскочити бодай до ступеня майора, а там уже й емеритура. Так говорив розум. За цим промовляли й факти. Не раз й не два довелося дуже немило відчувати недостачу бодай одної з вичислених даних. Звичайно, мої команданти залюбки мною витирали кути, знаючи мою совісність у службі, ну, й відсутність даних на деякі згляди. Але чого не може доконати амбіція й уява! Скриті мрії виводили мене в дуже високі чини, і це було, може, одинокою осолодою у твердому житті молодшого старшини без «даних».
В заміну за надію швидшого авансу приходилося беззупину гарувати. На ділі праця старшини при «Краєвій Обороні» розмірно була вдвічі більша та важча, як у інших формаціях. Зайняття на цілий рік були розміщені так, що 7 місяців вишколювалося перед і по полудні новобранців, 3 місяці були призначені на т. зв. вільні вправи і маневри, а 2 на відпустку. Окрім нормальних вправ, трохи не щотижня відбувалися на бажання незабутнього ген. Гальгочі міжбригадні або міжполкові вправи. Іноді зимою при -18 °C!
Ген. Гальгочі — була це людина незвичайно вимагаюча, сувора та безоглядна. Якщо служба в «Краєвій Обороні» була взагалі важка, то завдяки йому ставала інколи неможливою. За це не любили його в рівній мірі як штабові старшини, так і генерали, що за найменші недокладности у вправах наслухалися від нього якраз стільки, скільки рекрут від «капраля». Часте «шліфовання» генералів в приявности молодших старшин було надміру розкішною музикою для нашого вуха. Ми, за природнім порядком річей у світі, збирали частенько таке ж і від своїх наставників, леда капітанів чи майорів. А тут тобі збирають самого генерала! Звичайно, описи таких сцен, неймовірно прикрашених під смак розповідачів та авдиторії, ходили з уст до уст. З цих анекдот про ген. Гальгочі замітна одна, — як то раз на маневрах під Перемишлем він запитався одного старого священика, у якого кватирував, чи він є справжнім австрійським патріотом. Той відказав: «На милий Біг, як можна за декілька непомащених картоплин вимагати патріотизму?!»
Не скажу, щоби життя в полку було дуже цікаве. Дошкульно давалася взнаки мала платня. Я ніколи не хотів натягати батька на грошеву допомогу, а вистерігався, як вогню, довгів. Тому звичайно під кінець місяця бувало так тоненько з монетою, що приходилося на кілька дірок пасок підтягати. На загал відносини, що панували в кругах старшин, були товариські, хоча мали при тому характер інтернаціональний. Розговірними мовами були німецька й польська. Дуже часто українці-старшини розмовляли зі собою по-німецьки. По службі деколи вживалося української мови. Національні почування у українців-старшин, а втім і у мене, були приспані або приховані.
Найбільше грижі, нещасть, а то й самовбивчих настроїв спричинювали в старшинських кругах довги. Охота, а часом і примус забавитися, блиснути офіцерським жестом штовхали до затягнення довгів, а вслід тим до всяких неприємностей, що в гірших, хоч і нерідких, випадках доводили до виключення з війська. Діялося це здебільша за невирівнання т. зв. орудних довгів. До брудних довгів належали невиріннана сплата прачки, чури, за помешкання чи довги напитки. Так само уявнене невирівнання довгу на слово чести потягало за собою в більшості випадків усунення з війська. З тої причини товариський суд мав немало клопотів, коли часом приходилося видати найстрогіший присуд на доброго товариша.