Попри поразку в війні з Японією і внутрішні труднощі, зацікавлення Росії Азією, зокрема великим сусідом — Китаєм, почало більшати.
Приниження Піднебесної, коли європейські держави вдиралися на її територію, і поразка у війні проти Японії 1894–1895 років породили національний реформаторський рух, очолюваний молодим імператором Ґуансюєм. Однак його плани зірвала вдова-імператриця Цисі, яка від 1862 року була справжньою правителькою. Організувавши кривавий переворот, вона 1898 року розтрощила реформаторів і змусила імператора віддати урядове стерно в її руки. Лише після боксерського повстання й після того, як російсько-японська війна розкрила очі на відсталість Китаю і їй самій, і маньчжурським принцам, 70-річна владарка вирішила взятися до модернізації держави. Виконувати це надважливе завдання було доручено віце-королю провінції Цзілінь Юаню Шикаю. Він мав зміцнити владу центрального уряду, ліквідувати привілеї мандаринів (могутнього й корумпованого класу), реорганізувати збройні сили та школу, а також розбудувати мережу залізниць. Важливим пунктом програми була боротьба зі зловживанням опієм, яке роз’їдало нерв китайського народу.
Ініціативу російського Генштабу слід розглядати саме на цьому тлі. Там хотіли довідатися, наскільки центральному урядові вдалося зміцнити свій вплив (надто в прикордонних районах) і як ставляться до радикальних змін мандарини — супротивники реформ. Крім того, Генеральний штаб мав бажання більше дізнатися про Центральну Азію завдяки вивченню доволі незнайомих і здебільшого ненаселених теренів по той бік кордону з Китайським Туркестаном і північним Китаєм. Треба було зібрати військовий і статистичний матеріал, звірити старі мапи доріг і скласти нові.
Завдання, безперечно, видавалося цікавим — мене навіть не лякало, що експедицію доведеться здійснити верхи. І все ж нелегко було відразу зважитися поїхати так надовго за межі цивілізованого світу. Я саме повернувся з виснажливої війни й ось-ось мав очолити полк. Якщо пристану на пропозицію — мене випередять інші й змарнується чимало шансів. Тому я попросив час на роздуми.
Однак завдання мене приваблювало, і що більше я заглиблювався в нього в архіві Генштабу, то дужчало моє зацікавлення. Зрештою я таки пристав на пропозицію. Бажання дослідити нові терени таємничої Азії розворушило фантазію ще під час японської кампанії. Мені дали достатньо часу на підготовку до поїздки (вирушати я мав аж улітку) і пообіцяли, що поїду я з фінським паспортом, тому матиму ширші можливості.
Особистих порад нелегко було добутися. Чи не найвидатніший у Росії знавець Центральної Азії полковник Козлов, учень Пржевальського, судячи з усього, не палав бажанням поділитися мудрістю. Тому первинні відомості я мусив добувати з книжок. Почав із найдавнішого подорожнього опису Азії — нотаток Марко Поло, написаних у ХІІІ столітті, — і прочитав їх із надзвичайним захопленням. Твори Пржевальського, Свена Гедіна, Ауреля Стейна й пізніших мандрівників дали мені картину сучасних здобутків у царині дослідження Центральної Азії, показавши, що роботи ще багато. Із загальною картографією все було не так погано, але бодай приблизних надійних мап більшості територій, якими я мав мандрувати, досі не існувало.
Поступово мені стало зрозуміло, що паралельно з військовим завданням я міг би збирати наукові матеріали, які збільшили б знання про географію Центральної Азії, її етнографію та стародавні пам’ятки. Я обговорив це з фінськими науковцями — передусім із головою Фіно-угорського товариства сенатором Отто Доннером, який виявляв жвавий інтерес до дослідження Азії. Він мав великий досвід і організував наукові експедиції для багатьох учених. У фонді Антелля[4] мені порадили збирати археологічні та етнографічні артефакти для нашого національного музею. Побажань пролунало багато. Для виконання їх усіх треба було добряче простудіювати чимало дисциплін, а на це я не мав часу. Те, що я взагалі бодай щось зробив у царині науки, — заслуга кількох англійських посібників. Вони в стислій та популярній формі давали практичні відомості про все, що треба знати мандрівнику-досліднику.
4
Ідеться про Германа Антелля, фінського поціновувача мистецтва й колекціонера, з чиїх колекцій було створено «Атенеум» — музей мистецтва в Гельсінкі. —