9. Розбудова суспільства
Об’єднання і зміцнення нації — моє головне завдання після 1918 року. — Охорона здоров’я народу і захист дітей — першочергові форми діяльності. — Заснування Спілки захисту дітей імені генерала Маннергейма і розширення сфери її діяльності. — На посаді голови Фінляндського Червоного Хреста. — Нові ініціативи в царині соціальної і загальнолюдської діяльності.
Упродовж дванадцяти років після перших президентських виборів, які відбулися влітку 1919-го, я брав участь у політичному житті Фінляндії лише як сторонній спостерігач. Бачачи в себе перед очима виставу зі сліпими партійними суперечками й безцеремонною підривною діяльністю, я міг як приватний громадянин лише разом з іншими дедалі дужче тривожитися за майбутнє країни і сподіватися, що перебіг подій змусить націю схаменутися й усвідомити реальність небезпеки й вимоги ситуації, до того, як нашу нещодавно здобуту незалежність буде піддано вирішальному випробуванню. Лише так можна було здолати сили, які працювали на розкол і загибель. Утім, осторонь від політичної арени, на якій ті сили грали в свою гру, існувала інша ділянка робіт, де важливі завдання, що мали на меті об’єднання й піднесення нації, дуже чекали на розв’язання.
Фінляндському народові слід було дати можливість зберегтися як вільна нація поряд із велетенською державою, де народжуваність була вищою, ніж у будь-якій іншій європейській країні. На моє переконання, першою і головною умовою цього було одностайне бажання нації зберегти національний суверенітет, а за потреби — готовість боронити його. Тому передовсім треба було намагатися згладити внутрішні суперечності, які брали початок у війні 1918 року, і далекосяжним усуванням соціальних хиб запобігти виникненню антигромадських настроїв у знедоленій частині народу.
Вище я вже розповідав, як у часи, коли шаленіла визвольна війна, намагався забезпечити переможеним ворогам гуманне поводження, а також описував заходи, вжиті під час мого регентства для звільнення більшості ув’язнених заколотників. Свідомою метою цих моїх намагань було підгоїти рани й засипати прірви, які стали і сумним, і неминучим наслідком війни. З тієї самої причини я 28 січня 1919 року, в річницю початку визвольної війни, асигнував кошти на лікування й підтримку виховання сиріт, давши конкретну вказівку розподіляти субсидії незалежно від того, на якому боці воювали їхні родичі.
З особливим теплом моя старша сестра Софі долучилася до підтримки ідеї, що для творення нового, здоровішого й щасливішого покоління треба починати працю з дітей, і завдяки їй ця ідея стала основою масштабної соціальної програми, у випрацюванні й реалізації якої я щиросердо брав участь.
Коли моя сестра навчалася за кордоном, на неї дуже вплинула грандіозна приватна діяльність товариств, яка відбувалася в Англії в соціальній царині. Тривала праця на посаді старшої медсестри Гельсінської хірургічної лікарні дала їй усвідомлення того, що можна і що треба зробити для поліпшення здоров’я населення. Ще 1918 року вона створила для беззахисних дітей заклад із назвою «Дитячий замок», який згодом перейшов у власність товариства «Материнський догляд за дітьми», теж започаткованого нею. З огляду на поневіряння, які принесла війна дітям і молоді, було надважливо продовжити діяльність у цьому напрямі на ширших засадах. Саме в такій праці, яка йшла на благо нації, була й на моє власне переконання найнагальніша потреба для поліпшення занедбаної охорони здоров’я народу і для того, щоб кожній дитині, яка виростає в громадянина вільної Фінляндії, можна було забезпечити якнайкращі умови життя. Я сам помітив, яку несподівано велику кількість юнаків доводилося забраковувати на призовному огляді через слабке здоров’я — а цього в багатьох випадках можна було уникнути, якби людина в роки дитинства мала змогу зростати в інших умовах.
Раціонально організована праця мала в цій царині базуватися на приватній ініціативі і спиратися на підтримку, адже державна влада й муніципальні округи мали обмежені ресурси, обтяжені різноманітними повоєнними потребами. І все ж наша визвольна боротьба надала переконливі докази того, що зацікавленості й саможертовності не бракує тоді, коли треба діяти на благо нації. Отож треба було вжити заходів для створення всефінляндської організації, яка приватно провадитиме в країні сучасну й ефективну діяльність для догляду за дітьми. Масштабність плану і моя необізнаність у праці такого ґатунку змушували довго вагатися перед вирішальним кроком. До всього, мою ініціативу могли неправильно сприйняти кола, які вже присвятили себе цій діяльності. Однак, заохочений ентузіазмом сестри і свідомий того, що фінляндські діти гостро потребують більших піклування й підтримки, ніж можуть надати держава, муніципальні округи й приватні організації, я врешті поборов свої сумніви. Мене надихало щире сподівання, що я можу в міру своїх здібностей допомагати задовольняти нагальні потреби.