4 жовтня 1920 року я запросив до себе додому з двадцять зацікавлених осіб, щоб поговорити про створення організації, сферою діяльності якої стане підтримка догляду за фінляндськими дітьми й піклування про них. Збори одностайно схвалили мою пропозицію, вирішили назвати цю організацію «Спілка захисту дітей імені генерала Маннергейма» й вибрали ініціатора її почесним головою.
Назавтра я опублікував відкрите звернення з інформацією про виникнення й цілі спілки, а також з окресленням провідної ідеї її майбутньої діяльності. Вихідним пунктом було те, що найнагальніше завдання зараз — підгоєння ран, завданих війною, а далі йшов заклик до всіх патріотичних кіл розпочати цілеспрямовану працю для відбудови суспільства і перш за все для полегшення долі безвинно постраждалих. Потім там були такі слова:
Мені здається, що всі жертви стануть даремними, якщо наше суспільство після тяжких випробувань і бур не буде відбудовано аж до підвалин, якщо не буде створено організацію, яка стане запорукою того, що посталу фінляндську молодь буде вирощено здоровою, працездатною і патріотичною.
Однак для майбутньої безпеки нашої країни як суверенної держави, її внутрішнього миру і розвитку як цивілізованого суспільства треба виховати всю молодь країни в порядних громадян, і я не сумніваюся, що ті, хто наміряються постійно жити в цій країні, нададуть повну підтримку приватній ініціативі захисту дітей з метою поширення її на всю країну за допомогою місцевих організацій, які під керівництвом центрального комітету допоможуть цій праці так, що кожна фінляндська дитина від народження й під час зростання матиме право на ласку й піклування, які здатні уможливити перетворення у порядних громадян.
Наприкінці звернення був заклик до всіх громадян згуртуватися з теплим почуттям навколо нашої програми, покликаній плекати найдорожчі гуманні цінності, і надати підтримку новоутвореній спілці. Заклик не лишився без уваги.
Тимчасова управа спілки на чолі з Софі Маннергейм почала невідкладно розробляти статут, який у відповідний час було затверджено. Завдання спілки звучало так: «ознайомитися з нестатками, що панують серед дітей, ліквідувати їх причини і належними заходами сприяти здоровому розвитку нового покоління в фізичному і духовному сенсі, якщо держава чи муніципальні округи відповідно до закону чи указу про це не дбають». Це масштабне завдання було поділено на три сфери діяльності: поліпшення охорони здоров’я народу, піклування про молодь і просвітницька робота серед неї.
Керівним органом спілки була відповідно до статуту її рада, яка складалася з 40 членів. Першого разу обирати раду було за одностайною ухвалою установчих зборів доручено почесному голові спілки. Я відвів десять місць для робітничого класу, але, на мій подив і моє розчарування, соціал-демократична партія відмовилася «з принципових міркувань» від участі в діяльності спілки — хоча нашим прагненням була насамперед допомога саме незаможним людям робітничого класу. Можна було собі подумати, що такий початок пригнітить, але фактично ота негативна відповідь якраз увиразнювала доконечну потребу нашої праці. Однак кригу ще не було зламано, і минуло багато років, доки спілка розвинулася так різнобічно, як я сподівався від самого початку. Тож коли 1922 року було внесено пропозицію надрукувати спеціальні поштові марки для підтримки праці Фінляндського Червоного Хреста й Спілки захисту дітей імені генерала Маннергейма, дозвіл надали лише для першої організації. Навіть 1927 року соціал-демократичний уряд країни висловив відразу, яку, мовляв, відчував до спілки робітничий клас, і запропонував у проекті бюджету асигнувати для «Маннергеймівської спілки» додаткову допомогу в сумі 100 000 марок на розвиток захисту дітей і піклування про немовлят на прикордонних теренах, «але з тією умовою, що спілка візьме собі якусь загальнішу назву, навколо якої змогли б гуртуватися всі прошарки населення».