Я не хотів, щоб спілка називалася моїм іменем, і на її установчих зборах виступив проти відповідної пропозиції, але на одностайне прохання присутніх усе ж таки погодився. Внаслідок наведеної вище заяви уряду я вважав за потрібне адресувати робочому комітету спілки листа з рекомендацією ще раз серйозно обговорити питання назви, робити ухвали й діяти в напрямі, найкращому для цілей спілки й не вважати, що привертання уваги потребує використання мого імені. Однак моя рекомендація ні на що не вплинула. Утім, через ухвалу робочого комітету дітям прикордонних теренів не довелося потерпати, адже щороку та сама організація, назва якої в побутовій мові скоротилася до Маннергеймівської спілки, на втіху собі зауважувала, що її філіям по всій країні вдалося зблизити всі прошарки населення.
Я люблю згадувати перший дворічний творчий період, коли канцелярія спілки розташовувалася в мене вдома і я мав змогу зблизька стежити за її діяльністю й брати участь у вдосконаленні її організації. Цінну підтримку мені тоді надавала сестра, яка аж до своєї смерті 1928 року повсякчас заохочувала й надихала мене до нових зусиль. Без її теплого серця й полум’яної душі в нас було б набагато менше починань і результатів. Труднощів вона не боялася і справою всього життя продемонструвала, що вольова людина може навіть невеликими засобами досягти чималих результатів.
У межах моїх особистих мемуарів немає змоги детально описати ані всі форми праці, які з часом з’явилися в діяльності Маннергеймівської спілки, ані результати, здобуті в цій праці в різних царинах. Честь і слава за них насамперед моїм самовідданим та ініціативним товаришам по роботі, хоча й я від самого початку брав участь у випрацюванні провідної ідеї цієї справи і потім ніколи не припиняв участі у намічанні нових форм діяльності. Надто в часи випробувань, які внаслідок останніх воєн спіткали всі прошарки населення нашої країни, я намагався щиросердо керувати діяльністю спілки й піклуватися про беззахисних дітей, на плечі яких колись буде покладено майбутнє Фінляндії. Організація опіки над сиротами, їх виховання й притулки у всіх північноєвропейських країнах є важливими складниками праці, яка відбувається під керівництвом Маннергеймівської спілки заради загальнолюдських цінностей.
Центральним органом, який весь час удосконалює організацію спілки, є її робочий комітет, який тримає всі віжки в своїх руках і керує практичною діяльністю. Керівними й виконавчими силами комітету після ретельних старань моєї сестри баронеси Маннергейм були від самого початку голова робочого комітету професор Арво Юлппе, а також шкільний радник, а згодом канцелярський радник Ерік Манделін, невтомний і діяльний завідувач канцелярії. З особливою вдячністю я згадую й участь пані Катрі Берґголм у розгалуженій діяльності робочого комітету. Завдяки своїй енергійній праці, а також підтримці й щирій симпатії, яку скрізь викликали цілі цієї організації, Маннергеймівській спілці судилося побачити, як її членська мережа з кожним роком зростає й розповсюджується по всій країні. Сільських відділів, які діяли з господарського й юридичного погляду як незалежні товариства, вповноважені на місцеву ініціативність, було наприкінці 1947 року загалом уже 593.
Загального огляду сфер, на які впродовж років поширилася діяльність Маннергеймівської спілки, мабуть, вистачить, щоб дати уявлення про обсяг і значення її внеску в соціальну відбудову, яка була найважливішим з усіх наших суспільних завдань по закінченні визвольної війни і здобутті незалежності. Від початку спілка намірялася бути «новатором у державному й муніципальному захисті дітей», як я зазначив у циркулярі, розісланому в грудні 1920 року, і в міру того, як досягнуті результати у певній галузі вели до законодавчих і організаційних заходів, на підставі яких відповідна галузь переходила під контроль і відповідальність влади, зосереджувала свої зусилля на якомусь новому полі, де здавалася потрібною раціональна допоміжна діяльність.
Ще в часи заснування спілки було зрозуміло, що її першою й головною формою діяльності має стати боротьба з великою смертністю немовлят. Отримавши в свої руки притулок для беззахисних немовлят «Дитячий замок», створений Софі Маннергейм, спілка заснувала там училище для підготовки доглядальниць. Поки воно функціонувало у Калліо, робітничому районі Гельсінкі, там навчалися 2000 доглядальниць та інструкторок з догляду за дітьми й отримували спеціальну підготовку в царині догляду за немовлятами загалом 1500 медсестер і акушерок. Перша з дитячих консультацій, де матері й майбутні матері проходили відповідний інструктаж, відчинила двері в «Дитячому замку» восени 1922 року, а далі за зразком цього закладу такі самі центри догляду за дітьми виникли по всій країні. Паралельно було запроваджено діяльність з охорони материнства і пов’язані з нею консультації. Після того як відповідне навчання перейшло до державної робочої програми акушерського училища, консультаційну діяльність у цій галузі було законодавчо регламентовано.