Значення методичного консультування вагітних жінок і догляду за дітьми, запроваджених Маннергеймівською спілкою, видно зі статистичних показників смертності немовлят, але, звичайно, треба брати до уваги те, що діяльність спілки є лише одним із чинників, які впливають на позитивну тенденцію графіків. У перше десятиріччя століття до однорічного віку не доживало 128 дітей із 1000. 1921–1932 року їх було 92, зате в 1941–1947 роки показник знизився в середньому до 60 проміле. У воєнний 1943 рік у всій країні було зафіксовано рекордний показник — 49 померлих на 1000 народжених, а в Гельсінкі в окрузі Калліо, де популярна консультація «Дитячого замку» працювала від 1922 року, смертність немовлят вдалося знизити аж до 25 проміле.
Уже в перший рік Маннергеймівська спілка ввела до своєї програми й другу форму діяльності — охорону здоров’я школярів. Перші курси шкільних медсестер було організовано 1922 року. Такі самі курси безперервно відбуваються й досі. Праця спілки була спрямована на впровадження обов’язкових медичних оглядів для учнів народних шкіл і поширення інституту шкільного лікаря на сільські школи, і в результаті вдалося домогтися ухвалення досі чинного закону про загальне медичне обслуговування. На підставі гнітючих висновків, які дало вивчення карієсу серед школярів, було ще раніше розпочато планування організації загального лікування зубів для школярів, і завдяки отриманій свого часу державній субсидії з’явилася змога розпочати цю справу в народних школах.
Для раціоналізації праці з охорони здоров’я я 1923 року запросив від імені Маннергеймівської спілки Товариство медичних сестер, організацію Samfundet Folkhälsan i Svenska Finland, а також обидва фінляндські товариства боротьби з туберкульозом до співпраці, першим результатом якої стала організація спеціальних курсів загальної підготовки патронажних сестер для роботи в сільській місцевості. Цю діяльність, почату 1924 року, з’явилася змога припинити 1 червня 1931 року, коли після націоналізації інституції медсестер підготовку патронажних сестер узяла на себе Медична управа. Нині таку важливу для здоров’я народу інституцію патронажних сестер регламентовано відповідним законом 1944 року, за яким кожна сільська громада зобов’язана брати на службу достатню кількість патронажних сестер, тобто щонайменше одну на 4000 мешканців. Ще перед тим спілка з радістю помітила, що за її ініціативою патронажних сестер почали готувати скрізь по країні.
Для діяльності, яка за роки дуже розширилася, невдовзі знадобилися більші приміщення, ніж ті, що існували в «Дитячому замку», створеному для свого, вужчого завдання. Ще 1925 року я вжив заходів для отримання основного фонду, за допомогою якого можна було будувати власний будинок для потреб центрального училища патронажних сестер. Однак унаслідок криз та інших труднощів мети цього будівельного фонду, який з часом постійно збільшувався, вдалося досягти набагато пізніше, коли вартість грошей упала. Завдяки прихильному ставленню уряду, саможертовності фінляндського народу й ефективній підтримці з-за кордону, надто зі Швеції, спорудження нового «Дитячого замку» вдалося завершити після воєн. Урочисте відкриття пишного і по-сучасному обладнаного будинку, яке відбулося 1948 року, стало гідною крапкою важливого періоду діяльності Маннергеймівської спілки.
У сільській місцевості для інтенсифікації оздоровлення населення теж треба було створити оздоровчі центри, при яких знайшлося б місце для бюро консультації і помешкань для персоналу. В період 1946–1950 років. приблизно 400 центрів змогли розпочати діяльність — насамперед завдяки отриманій зі Швеції допомозі.
Унаслідок обидвох наших нещодавніх воєн перед Маннергеймівською спілкою постало розв’язання нових і складних завдань, і щоб із ними впоратися, довелося в багато разів збільшити свій внесок у роботу. Зимова війна призвела до того, що в Фінляндії понад 20 000 людей позбулися захисту і потребували догляду, а Подальша війна збільшила їх кількість до 50 000. Перш за все постала потреба роздобути й розподілити субсидії вдовам і дітям загиблих на війнах, але на цій основі згодом розвинулася масштабна і розгалужена допомога, форми і результати якої, втім, немає змоги тут наводити, адже вони не належать до моїх мемуарів.