На підставі цих наміток було внесено певні зміни в статут об’єднання, затверджені наступної осені. Найважливіші з них стосувалися цілей діяльності, які доти були досить вузькими, а також його адміністрації. Як і до Маннергеймівської спілки, я прагнув залучити до діяльності Червоного Хреста дедалі ширші верстви населення й компетентних кадрів. Центральну управу, яка згодом почала називатися Рада Червоного Хреста, було збільшено до 30 членів. З неї виокремили названий згодом центральною управою виконавчий орган, члени якого мали присвятити себе праці в Червоному Хресті активніше, ніж було можливо до того. На завершення було ще вибрано жіночий комітет для пропагандистської роботи і збирання коштів, а також головного секретаря, який мав виконувати роль сполучної ланки між різними органами і формами діяльності. Місцеві об’єднання були наразі лише в деяких містах, але тепер метою став поділ країни на округи, кожен з власною управою. Головне завдання Червоного Хреста мало стати збірним, із намаганням сприяти співпраці між органами, вже створеними раніше, без втручання у їх спеціальні функції; крім того, до його програми не було наміру вносити нові завдання в галузі соціальної праці, для якої вже діяли чимало спеціальних організацій. Такі завдання вносилися би лише у виняткових випадках.
Коли Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста запросила голову Фінляндського Червоного Хреста взяти участь у своїй конференції в Женеві в березні 1922 року, мені випала нагода вникнути в організацію закордонних сестринських об’єднань та їх функції і в воєнний, і в мирний час. Вони дедалі активніше почали скеровувати свою працю на мирні галузі, насамперед на захист дітей, поліпшення загального здоров’я народу, а також протидію епідеміям. Коли я повертався, в мене з’явилася нагода познайомитися з грандіозною діяльністю Шведського Червоного Хреста, і той контакт став основою для фінляндсько-шведської співпраці цих організацій, яка згодом стала дуже корисною.
Аби сподіватися на початок плідної праці, для центрального органу Червоного Хреста треба було знайти свій осередок і створити для його господарства тривку основу. І нам таки вдалося незабаром придбати будинок з достатньо просторими складськими площами для зберігання медичних матеріалів. Грошові фонди поповнювалися завдяки збиранню коштів, святам і доброчинним базарам, організацію яких узяв на себе жіночий комітет під керівництвом його енергійної голови, пані Карін Рамсай. Значні суми давали і спеціальні поштові марки, ігрові автомати й лотереї. Кількість пожертв дедалі більшала і свідчила про те, що цілі нашої праці зрозумілі всім. У результаті Днів Червоного Хреста та інших заходів сільська діяльність нашої організації поступово набула дедалі стабільніших форм.
Природно, що Червоний Хрест і Маннергеймівська спілка від самого початку контактували між собою. Для створення стабільнішої основи їх співпраці я 1925 року запропонував приєднати Маннергеймівську спілку до Червоного Хреста як самостійний відділ, що опікувався захистом дітей і працею для здоров’я народу, як потім і сталося. Так обидві спілки опинилися в рамках спільної окружної організації, і в такий спосіб було заощаджено і робочу силу, й кошти. З’явилася міцна основа для програми мирного часу, яку представляла Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста. Основними завданнями, пов’язаними з цією працею, були просвітницька діяльність, піклування про потреби медичного догляду на периферії, організація питань перевезень хворих, а також створення складів прокату медичних матеріалів. Тут можна коротко торкнутися деяких завдань, які були особливо близькі моєму серцю.
Репутацію Червоного Хреста у прикордонних районах зміцнила пропозиція про поширення медичного догляду і на ці знедолені далекі терени. Це питання було поставлено на розгляд 1925 року з ініціативи губернатора Іґнатіуса і від самого початку було сприйнято з симпатією. Уже наступного року відкрилася перша медична частина Червоного Хреста. Уздовж східного кордону їх невдовзі з’явилося більше, і в тих частинах досвідчені медсестри доглядали пацієнтів, які через брак коштів і великі відстані не мали змоги отримати термінову медичну допомогу. Крім виконання функцій медсестер, керівниці медичних частин мали провадити й соціально-оздоровчу консультаційну діяльність. Більшість тих медичних частин було втрачено 1940 і 1944 року під час зміни кордонів, але у відновлювальній програмі Червоного Хреста будування нових частин посідає першочергове місце.