Для підтримки інвалідів визвольної війни, які потребують допомоги, я разом із побратимами заснував пенсійний фонд, який мав власну адміністрацію. 1926 року я запропонував Червоному Хресту взяти на себе опіку цим фондом, а також інвалідами війни, яких спіткали важкі хвороби або які потребували постійного лікування. Так я хотів домогтися зосередження коштів і сил, і коли мою пропозицію реалізували, ця діяльність могла тривати в масштабніших формах.
З ініціативи професора Фальтина було складено всефінляндський список знедолених із вродженим незрощенням піднебіння. Кожен по черзі лягає на операцію до професора Фальтина і повертає собі здатність нормально говорити. Після операції пацієнти дістають змогу взяти участь у розмовних курсах, за допомогою яких стають працездатними, а їхнє життя набуває нової цінності.
Під час загальносвітової економічної кризи 1931–1933 років Фінляндії довелося зазнати скрути. Наші товари було важко продати за кордон, і внаслідок цього збільшилося безробіття. На прохання уряду Червоний Хрест розпочав протидію національному лиху, спрямовуючи свої зусилля насамперед на Виборзьку, Куопіоську й Оулську губернії, де державі й муніципалітетам не до снаги було організувати загальні громадські роботи. У столиці було створено кризовий комітет, головою якого став відомий своїми гуманітарними інтересами радник хліборобства Едвард Б’єркенгейм, а в сільській місцевості — губернські комітети під проводом губернаторів. Ця діяльність, розпочата зверненням до всіх верств населення, знайшла живий відгук. Вона охоплювала в країні 161 муніципалітет із 600, тобто понад 100 000 дорослих осіб і близько 160 000 дітей, а витрати на субсидії зросли до більш як 15 мільйонів марок. У роки кризи було набуто чимало досвіду, на основі якого згодом остаточно оформилась окружна організація з центральним органом, яка мала змогу діяти і в воєнний час.
Ще 1922 року на основі загальних порад військових органів почалася розробка планів організації обороноздатності. З цією метою було намічено плани мобілізації з використанням медичних матеріалів і персоналу, складів медикаментів, польових шпиталів, транспортних засобів, лікарів з освітою військового хірурга і медсестер, а також допоміжного персоналу для служби польової медицини.
Цю працю доводилося починати з самого початку: склади Червоного Хреста були замалі, а матеріали польових шпиталів, які лишилися зі світової війни, виявилися майже непридатними для використання. Починаючи від 1923 року, Червоний Хрест мав годящі складські приміщення в своєму будинку і завдяки угоді з аптекарськими об’єднаннями й великими універмагами міг забезпечити постійне оновлення медикаментів, які не могли довго зберігатися.
Після того як організація «Лотта Свярд» улітку 1922 року схвалила мою пропозицію співпраці, ми змогли отримати придатний для польової служби жіночий персонал, потрібний у майбутньому. Чотири роки по тому Фінляндський Червоний Хрест вжив підготовчих заходів для формування резерву медсестер, і після того як 1931 року з’явилася домовленість про це з військовими органами, відповідальним завданням Червоного Хреста стала реєстрація медсестер для мобілізації.
Щоби працювати у воєнний час ефективно і результативно, Червоний Хрест потребував спеціалізованої хірургічної лікарні, побудову якої керівництво обдумувало від 1922 року. Лише п’ять років по тому я дістав змогу запропонувати план реалізації цього починання. 1928 року, готуючись до десятої річниці визвольної війни, я звернувся до фінляндського народу з закликом «із порозумінням і людинолюбством вшанувати пам’ять про здобуту важкими жертвами свободу спорудженням лікарні Червоного Хреста, яка могла б лікувати тих, хто травмувався і скалічився під час роботи, і в якій навчених медсестер можна готувати до медичної служби в воєнний час. Така витворена спільними зусиллями лікарня, готова взяти під своє опікування і знатну людину, і людину з низів, і багатого, і бідного, стане цінним і оптимістичним доказом того, що наш народ хоче працювати одностайно і з братерською любов’ю». Моє звернення не лишилося без уваги. Спільними зусиллями лікарня Червоного Хреста змогла розпочати діяльність 1932 року. Керувати нею було доручено професору С. А. Брофельдту, який працював головлікарем закладу до смерті, тобто до 1942 року. Він із великою зацікавленістю взяв участь у проектуванні лікарні, і здебільшого саме завдяки йому вся вона стала по-сучасному оснащеною хірургією, де можна було готувати персонал і для спеціальних завдань у воєнний час. Велику роль відіграла в успіху, досягнутому цим центральним медичним закладом Червоного Хреста, і перша старша медсестра лікарні — панна Берріт Кілман.