У містах цих країв базари мають строкатий вигляд, і в них кипить життя. Галас стоїть оглушливий. На вузьких вуличках кишить критими екіпажами з парним запрягом, возами на буйволячій тязі, а також автомобілями — а ще там можна побачити, як якась худюща корова простує вперед у святій величності, обнюхуючи нечистоти й не звертаючи свого погляду на хаотичне довкілля.
Приблизно 80-кілометровий шлях від кінцевого пункту залізниці до столиці Непалу пролягав високими гірськими пасмами і долинами, що відкривалися між ними. Першу частину дороги до населеного пункту з назвою Бхімпхеді я проїхав у автомобілі, але, потрапивши туди, побачив перед собою високий гірський кряж, на схилі якого дорога перетворилася на круту, звивисту стежку. До Катманду вела підвісна дорога, збудована для перевезення речей, але я волів, щоб мій багаж везли поні в вантажних сідлах. Сам я подолав більшість того шляху пішки, хоч мені дали верхового поні. Дорога тривала дві доби, й проти вечора другого дня я дістав змогу з перевалу Чандрагірі милуватися величезним хребтом Гімалаїв і суворим краєвидом, що розстилався поза Еверестом. Коли ми спустилися крутим схилом, я прибув 20 лютого у непальську долину з добрими дорогами, яка була на віддалі лише десять кілометрів від мети моєї поїздки, і ще того самого вечора дістався до Катманду. Дорога була стомливою, і я легко зрозумів, чому Непальське королівство має небагато контактів із зовнішнім світом.
Катманду було жвавим торговельним центром. Забудоване зовсім непланомірно, без бруківки, місто скидалося радше на гігантське село. Архітектурний стиль, який мав у собі щось англійське, був цікавим, і я побачив багато гарних брусованих будинків. Численні храми з рясно оздобленими, позолоченими дахами надавали місту барвистості. Тисячі тибетських прочан щороку йшли через Катманду вклонитися Будді, який за легендою народився в непальському лісі Тераї.
Через кілька днів по прибутті я мав радість знову потиснути руку полковнику Бейлі. Сім днів у Катманду в гостях у полковника я мешкав ув одного його знайомого англійця.
Його Величність магараджа Йоодха Шемшер прислав мені в подарунок великий кошик живих сірих куріпок. Цей делікатес був у нього завжди наготований, адже їсти куряче м’ясо не дозволялося.
Коли я одразу по прибутті зробив візит до скромного палацу магараджі, що його він мав у своєму розпорядженні як прем’єр-міністр і фактичний правитель країни, володар прийняв мене дуже ласкаво і поспілкувався зі мною, жваво змальовуючи життя в Непалі.
Попри те що в країні є король, якого називають регентом, справжнім її очільником уже багато поколінь є прем’єр-міністр, який має титул Його Величність магараджа. Цей титул отримують лише нащадки Джанґа Багадура, який у середині ХІХ століття твердою рукою поклав край палацовим інтригам і взяв владу в свої руки. Конституція країни разюче схожа з системою, що її набагато пізніше зреалізував ув Італії Муссоліні.
У період урядування брата теперішнього магараджі Чандри Шумшера, який тривав аж 26 років, тобто до його смерті 1929-го, в країні відбулася докорінна модернізація. Було скасовано рабство, а також прадавній індуський звичай «саті», який вимагав спалювати овдовілу дружину на вогнищі разом із померлим чоловіком, реформовано сільськогосподарські методи, розпочато електрифікацію країни і поліпшено транспортні служби: відкрито першу залізничну колію й побудовано підвісну дорогу до Катманду. Країна постійно потерпала від руйнівних стихійних лих. Лише за три роки до того, у січні 1934-го, в непальській долині стався жахливий землетрус, який забрав життя 7000 людей і знищив великі частини поселень.
Тут варто зауважити, що політика теперішньої династії магарадж є традиційно проанглійською, відколи Джанґ Багадур брав участь у придушенні сипайського повстання. Щоб виявити свою прихильність, королева Вікторія запросила його відвідати Лондон, і про цей візит ходить анекдот, який влучно характеризує східну тактовність і кмітливість. Коли королева під час опери пожалкувала про те, що магараджа не може розуміти слова арії, виконуваної Аделіною Патин, гість відповів: «Але ж я не розумію співу солов’я!». У пізнішому поколінні особистий контакт було поновлено, коли король Ґеорґ V після коронування приїхав з візитом до Індії і отримав запрошення до Непалу, де магараджа влаштував на його честь мисливський захід. Готуючись до нього, всю здобич, яку можна було знайти, гнали в одну казаноподібну долину, де Його Британська Величність дістав нагоду вполювати аж тридцять три тигри і чималу кількість іншої великої дичини. Цей мисливський похід, під час якого магараджа на своє нещастя впав зі слона, увічнено в великій картині, що висить у палаці біля сходів на горішній поверх. На ній зображено, як король Ґеорґ робить смертельний постріл у рикливого тигра, а магараджа лежить, простягнувшись у високій траві, немов Даниїл у лев’ячому лігві в оточенні диких звірів.