Поживок був скромним і зазвичай містив бараняче сало й цибулю, які належали до складників усіх страв, починаючи від пшеничного хліба. Влітку сарт жив на фруктах і всілякій городині. Нежирний м’ясний суп, щось подібне до баранячого ризото і насамперед шашлик, тобто засмажена на шампурі баранина, були рідкісними делікатесами.
Сарт за своєю природою ледачий, він жив сьогоденням і працювати майже ніколи не хотів, доки мав у кишені бодай гріш. Кульмінацією року ставало достигання динь. Тоді він узагалі не працював, а насолоджувався цим дивовижним фруктом, який тут, у Центральній Азії, смакував краще, ніж деінде. Тоді лунали музика і спів аж до ночі.
Духовна пожива була слабенькою, а освіченість — низькою. З книжок сарти тримали вдома Коран, але в них була жвава уява і, як я помітив, потреба переноситися до світу мрій. Чимось іншим навряд чи можна пояснити величезний успіх мандрівних оповідачів-жебраків, так званих маддахів, які на вулицях і майданах змальовували пишноту стародавніх часів і зачаровували слухачів, старих і молодих, незрівнянною оповідною майстерністю. У школах діти навчалися лише читати й писати. Читали вони при цьому тільки розділи Корану, а також деякі інші духовні тексти й поеми.
Китайський гарнізон у сумнозвісному районі з назвою Янґішар був нечисленним, а тамтешні солдати полюбляли курити опій. Населення, як я побачив, теж піддалося цій ваді. Нещодавно видані постанови проти зловживання опієм навряд чи були в цьому куточку країни чимось іншим, ніж просто паперами.
Кашґар розташований на західному краю найбільшої в Центральній Азії низовини — пустелі Такла-Макан, що межує на заході з памірським плоскогір’ям, на півночі з гірським масивом Тянь-Шань, а на півдні з дугастим гірським пасмом Алтинтаг. Гірські струмки, що вливаються в єдину велику сінцзянську річку Тарим, підтримують життя в цих малодощових краях. Повноводий у пору танення снігів Тарим пізніше повністю пересихає на шляху до озера Лобнор, яке лежить кілометрів за тисячу на схід від Кашґара. Ґрунт тут родючий, лесоподібний, як у північному Китаї, тому оази над Таримом і його притоками — а надто міста Кашґар, Яркенд і Хотан — квітнуть завдяки давній зрошувальній мережі. Крім звичайних сортів зернових, тут вирощують бавовну, вовну, шовк-сирець, а також виноград та інші південні фрукти. У своєму щоденнику я знаходжу такий запис: «Земля така родюча, що коли встромити в неї тростину, через рік здійметься величезний бамбук — ніщо не пропаде!».
Оазам біля підніжжя прилеглих до пустелі Такла-Макан гір довелося відігравати надзвичайно важливу роль сполучних ланок між Китаєм з одного боку та Індією, Іраном і країнами Заходу — з другого. Тут проходив Великий шовковий шлях, яким Китай свого часу слав товари до Європи. Саме завдяки цій великій магістралі зустрілися три великі культури, з яких виросла наша сучасна цивілізація: китайська, індійська й еллінсько-римська. Великим шовковим шляхом і почасти морем до Піднебесної прийшли і буддизм та християнство.
В Алайській долині моя експедиція проходила саме Великим шовковим шляхом — як і в грецьких купців другого століття нашої ери. Ще Марко Поло вибрав 1271 року Кашґар вихідним пунктом, розпочавши звідси експедицію через Яркенд, Хотан і Лобнор до провінції Ґаньсу.
Прагнучи забезпечити собі «вікно на захід», китайці ще до початку нашого літочислення заволоділи оазами над Таримом. Час від часу їх мешканці повставали проти загарбників. У перебіг подій втручалися гуни й тибетці, які хотіли взяти під контроль Великий шовковий шлях. Боротьба тривала вісімнадцять століть, упродовж яких чергувалися успіхи й невдачі. Сіньцзян від найдавніших часів був ареною змагання великих держав Азії за свої інтереси, і періоди слабкості Китаю означали агресію сусідів. Востаннє сіньцзянці повставали 1865 року під проводом Якуба Бека, який протистояв китайцям 12 років. Саме цією нагодою Росія скористалася, щоб захопити Ілійський край.