Такі роздуми спонукали сісти до роботи й записати цю суміш спогадів і подій, на які багате моє тривале життя. Я цілком усвідомлюю, що оповідь, а надто її частина про трохи давніші часи, внаслідок відсутності нотаток має прогалини й не охоплює всього. Пізніші розділи — частка історії молодої незалежної країни. Сподіваюся, що ця квінтесенція подарованих життям подій, які я пережив і на яких навчився, зможе стати просвітою і дороговказом для поколінь, на плечах яких нині і надалі лежить добробут Фінляндії.
Маннергейм
Валь-Мон,
Ґліон-сюр-Монтре,
10.05.1950
1. Шлях від кадета до полковника
Виключення з кадетського корпусу стає поворотним моментом. — Кавалерійський офіцер-аспірант у Петербурзі. — Перша служба у військовій частині. — 10 років у кавалергардському полку. — Урочистості з нагоди коронування в Москві 1896 року. — Інші відрядження та нові звання. — Російсько-японська війна 1904–1905 років. — Революція 1905 року та її наслідки в Фінляндії. — Останній сейм 1906 року.
Огляд моєї служби в Російській імператорській армії природно буде розпочати з події, яка мала вирішальне значення для подальшого життя. Я маю на увазі своє виключення з Фінляндського кадетського корпусу і вступ до Миколаївського кавалерійського училища в Петербурзі.
У скромному війську, що його мало змогу створити Велике князівство Фінляндське, перебуваючи у складі російської держави, кадетський корпус, розташований у Гаміні, посідав особливе місце. Лише 1878 року було видано закон про загальну військову повинність, і на його підставі у складі кадрової армії до гвардійського стрілецького батальйону додалося ще вісім утворених 1881 року окремих стрілецьких батальйонів і один сформований згодом драгунський полк. На батьківщині ці власні частини були люблені народом, а в імперії згодом зажили слави за вправну стрільбу. Офіцерів для них готував престижний навчальний заклад, що існував іще зі шведських часів і від 1821 року називався Фінляндський кадетський корпус. Поважна кількість його вихованців відзначилася на службі Вітчизні. Дехто після випускних іспитів обирав цивільну професію, але більшість продовжувала навчання на трирічних спеціальних курсах, аби стати офіцерами й служити у фінляндському чи, за бажання, в імператорському війську, де досягнув великого успіху не один колишній кадет-фін.
Мені саме минуло 15, коли влітку 1882 року я вступив до кадетського корпусу. Я був першим, хто подався у військовики за три покоління Маннергеймів, — а от у XVIII столітті майже всі чоловіки мого роду обрали саме цей життєвий шлях.
У кадетському корпусі були інтенсивна праця й залізна дисципліна, а найменше недотримання статуту каралося з драконівською суворістю — здебільшого обмеженням свободи. За дисципліною в молодших класах наглядав товариський суд, який складався з учнів двох найстарших спецкласів і мав каральні повноваження. На додачу в кожного молодшого кадета був спеціальний опікун, який мусив контролювати його навчання й поведінку. Але в корпусі панувала чудова атмосфера, і товариські зв’язки, набуті в Гаміні, пережили і радість, і лихо.
Ізольованість і особливе становище фінляндського війська (а разом з ним і кадетського корпусу), безперечно, шкідливо впливали на навчання. Викладацький склад змінювався нечасто, й до нього, бувало, потрапляв не один оригінал. Багато років корпусом керував генерал Неовіус, який походив із надзвичайно обдарованого роду. Він мав гарні педагогічні та управлінські здібності, але не надто військовий темперамент. У сеймі він був представником гамінської буржуазії, і кадети охрестили його буржуйським генералом.
Коли 1885 року наступником генерала Неовіуса став генерал Карл Енкель, вимогливий і суворий солдат, який здобув визнання на російсько-турецькій війні в штабі генерала Скобелєва, порядки змінилися. Нам довелося познайомитися з виховними методами нового начальника. Через незначні провини й порушення статуту, які за сучасною педагогічною міркою вважалися би просто дурничками, мені на два півріччя заборонили потикати носа за межі корпусу. Кара стала нестерпною, і якось увечері в великодню пору я вирішив знехтувати забороною. Скрутив із шинелі, як мені здавалося, правдоподібну ляльку, поклав її в ліжко і втік. На ніч подався до знайомого переписувача населення, який мешкав неподалік, — досі виразно пам’ятаю його могутній бас, який наче виходив із надр пекла, голе тім’я і густу бороду. Поставивши склянку з молоком на його нічний столик, я заснув у тимчасовій постелі, а назавтра вранці мене розбудив фельдфебель корпусу, щоб завести назад до казарми. Ляльку, прилаштовану в ліжку, було виявлено, і зчинився чималенький галас.