Я відіслав матері хана свою візитівку і дістав відповідь, що аудієнцію призначено на наступний день. В одній із юрт я знайшов двірських чиновників, які там засідали; від інших калмиків їх відрізняла лише особлива кокарда на головному уборі. Саме коли я сидів і балакав з ними, мені переказали, що ханова мати таки не зможе мене прийняти, бо нездужає. Я переказав їй свої співчуття, попросивши повідомити, що мушу негайно їхати далі, тому не маю змоги доправити їй листа від Білікту-бакші[8], і додав, що я спеціально здійснив нелегку поїздку, аби привітатися з нею. Незабаром мені повідомили, що нездужання минуло і якщо я зможу зачекати, доки буде готова потрібна для урочистого заходу зачіска, мене відрекомендують хановій матері.
Мене провели повз ряд чиновників, що віддавали уклін, до великої юрти, вкритої червоною тканиною. Ханова мати сама вийшла мені назустріч. Посередині юрти було, як завжди, поставлено високу й вузьку дерев’яну коновку з кумисом, пінистим напоєм із перебродженого кобилячого молока. За нею був різьблений зелено-золотистий стіл, заставлений срібними чашками та іншими речами на честь бурханів[9], розкладених на горішній полиці, а праворуч стояло високе, оздоблене гаптованими драконами ліжко під балдахіном. На підлозі перед ліжком було два сидіння з накладених одна на одну твердих подушок. За столи — два маленькі табурети. На одному з сидінь примостилася ханова мати, друге посів мандаринський собака з задертим писком. Мене запросили сідати ліворуч від дверей, а тоді подали присмачений маслом і сіллю чай в елегантних срібних чашках. Наша розмова складалася з якнайбанальніших увічливих фраз. Вручивши свій подарунок, я попросив у господині дозволу її сфотографувати і якось не зрозумів церемонної відмови. Я запевнив через перекладача, що світлина вийде чудова, і, сповнюючи жахом двірських, встановив штатив свого фотоапарата. Висловлюючи заперечення, господиня охоче позувала мені аж тричі, а коли я пішов, через якийсь час прислала візитівку, жалкуючи, що не може відповісти візитом на візит, адже знову захворіла. Невдовзі мені передали двох баранів, мішок борошна і брикет пресованого, «плиткового» чаю, який використовували замість дрібних грошей.
Під храми було опоряджено великі юрти. Найкращі з них, як і юрта ханської родини, були з червоними дахами. Я відвідав найстаршого ламу, показного діда з зовнішністю й манерами кардинала. Про втечу торгутів із Росії він знав, але не знав ні про її причину, ні про час, ні про те, як це сталося. Наскільки було відомо ламі, плем’я щороку меншало.
Я хотів виробити уявлення про можливості та шляхи сполучення цієї долинної місцини і сподівався, що зможу застрілити дикого барана, який, подейкували, живе собі в горах довкола перевалу Карагай-таш. Заради цього я дав собі один тиждень, щоб помандрувати з Нумганом. Відчувалося, що населення тут бідне. Табунів і отар було мало, а паливом у такому суворому кліматі могли стати хіба що кізяки. Зазвичай торгути здавалися недовірливими. Виявилося, що їх важко про щось розпитати й умовити на антропологічні вимірювання.
Ще до того як ми встановили намет у Карагай-таші, мені пощастило вгледіти двох диких баранів, більшого з яких я зумів підстрілити. Досі пам’ятаю розкішну картину, як цей чудовий звір скочувався урвищем, а ми з Нумганом квапилися вслід із небезпечною для життя швидкістю. Здобиччю став старий самець із розкішними рогами. Його понівечений вигляд свідчив, що бідака зазнав чималих поневірянь. Назавтра гарним додатком до мого трофею став сибірський гірський козел. Увечері вперіщила злива, яка потім переросла в завірюху. Коли на світанку намет моїх людей завалився під вагою снігу, я мусив розмістити їх усіх у своєму. Про полювання годі було й думати, і доки сніг не розтане, Нумган не хотів виводити нас звідси. Крім того, нашого запасу кізяків вистачило лишень на те, щоб кілька разів зварити чай.
Упродовж наступної доби не було жодних ознак того, що густий сніговий покрив швидко розтане, і я вирішив знятися з місця. Ми успішно спустилися в долину і там дізналися, що торгути не пригадують такої бурі вже багато років і хвилювалися за нас. Майже біля кожної юрти лежали замерзлі на смерть барани. Дехто втратив аж половину отари, в когось загинули лошата, телята й молоді верблюди.
У ханському таборі готувалися до двох молитовних днів поспіль, щоб виблагати в бурханів сприятливу погоду. Лами відправляли службу на молитовному місці просто неба, і в вечірній тиші до наших наметів часами долинала якась мелодія.
8
Білікту Бакші — то був мій співвітчизник доктор Рамстедт, згодом професор алтайських мов у Гельсінському університеті; за кілька років до того він навідувався до торгутів.