У квітні 1932 року до Ради оборони надійшло повідомлення, що міністерство фінансів вимагає наступного року скоротити на 10 % асигнування для всіх міністерств. Це означало зменшення оборонного бюджету приблизно на 60 мільйонів марок, а отже, знову зривало фактично затверджений 6-річний план оновлення матеріально-технічної бази, який ґрунтувався на щорічному додатковому асигнуванні 125 мільйонів. Становище було серйозним, адже, за оцінками, перехід на територіальну систему спричинив би додаткові видатки на суму 70 мільйонів. Невже заради здійснення організаційної реформи доведеться відмовитися від закупівлі матеріальних засобів?
Саме так і сталося. Якщо не вдаватися до цифр і опису затяжних дебатів, які точилися влітку й восени 1932 року, можна просто коротко зазначити, що все скінчилося черговим зменшенням оборонного бюджету — утім, не більш як на 4 мільйони марок. У 1933-му внаслідок видатків на територіальну реформу закупівля сучасних матеріальних засобів не сягнула навіть рівня попереднього року. За таких умов виникало відчуття, що марно навіть говорити про шестирічний план. На жаль, цей задум ґрунтувався на ухвалі парламенту, а не на особливому законі, як у випадку із суднобудівною програмою. Частка оборонного відомства у витратах загального бюджету поменшала з 19 % до 17 %. Адже ми мали пакт про ненапад із Совєтським Союзом!
У жовтні 1932 року голова Ради оборони дістав цікаве доручення репрезентувати разом з військовою делегацією фінляндську армію в Люцені під час відзначення 300-ліття героїчної смерті короля Ґустава ІІ Адольфа. Як відомо, у цьому останньому бою під орудою короля воювала фінська кіннота.
За два дні до урочистостей фінляндські представники прибули в Ляйпциґ, де їх зустріли полковник фон Фалькенгорст, який брав участь у допоміжній експедиції, відрядженій 1918 року Німеччиною до Фінляндії, а також радник посольства Дуквіц, що був до моїх послуг. Назавтра гостей запросили на концерт відомого ляйпцизького філармонічного товариства, і там я зустрівся зі спадкоємним принцом Швеції та його дружиною, які разом зі шведськими делегаціями брали участь в урочистостях.
6 листопада Службою Божою почалася й сама церемонія в капличці, збудованій на зібрані у Швеції пожертви. Поминальна відправа зібрала більше публіки, ніж вміщала капличка, і багато присутніх мусили стояти за межами храму і слухати звуки орга́ну, які долинали крізь усі відчинені двері. День був туманним і мрячним, що трохи потьмарювало святкову атмосферу. Поруч стояла почесна варта, а серед німецьких представників був командувач армії генерал фон Гамерштайн. Після відправи спадкоємний принц Ґустав Адольф привітав присутніх від Швеції, а далі я від імені Фінляндії вшанував пам’ять героїчного короля такими словами:
З далекої півночі приїхали ми до Люцена, щоб привезти фінляндське шанування невмирущому героєві, любому королеві, і благословити пам’ять наших прабатьків, які пліч-о-пліч зі своїми братами й одновірцями воювали й лили кров під його звитяжними знаменами.
Нагадавши про реформацію й зумовлене нею проповідування народною мовою, я зазначив, що фінляндському народові було до снаги десятиріччями тримати під прапорами 20 000 вояків і заповнювати прогалини в лавах у часи, коли його населення становило лишень 300 000 душ. Закінчилася моя промова так:
Століття пролітають і зникають, час усе згладжує і замиряє. Велетні духу і праці, які колись керували долями народів і безкорисливо жертвували собою заради величних цілей, сяють, немов незгасні смолоскипи в темряві, яка огортає довгий шлях людства до духовного зростання й удосконалення.
В особі Ґустава ІІ Адольфа, воєначальника й державного діяча, людини, яка розвивала хліборобство в моїй країні і зміцнювала її східний кордон, фінляндський народ і досі шанує мужність у її найшляхетнішому вияві, величність волі, політ думки, чистоту прагнень і смиренність у вірі.
Далі я поклав вінок від президента й уряду Фінляндії.
По закінченні церемонії в капличці почесна варта пройшла урочистим ходом, і тут я вперше побачив, як німецьке військо маршує «високим кроком», який справляв неабияке враження бо за ним відчувалося тренування. Я усвідомив, що цей церемонійний хід напевно має куди більше значення для вишколу, ніж могло здатися на перший погляд. Потім ми побували на бойовищі й довколишніх теренах, де відбулися різні прийняття з промовами місцевих представників. На обід фінляндську військову делегацію запросили бургомістр Ляйпциґа Ґерделер з дружиною, і після кількох приємних годин у їхній гостинній домівці ми поїхали до Берліна, відгукуючись на запросини президента Німецької республіки, генерал-фельдмаршала фон Гінденбурґа.