Разом із цією закупівлею Рада оборони розглядала питання щодо найпридатнішого типу протитанкової зброї й рекомендувала розпочати виготовлення 37-мм протитанкової гармати, розробленої концерном «Бофорс». Водночас вона зазначила, що треба негайно придбати за кордоном певну кількість протитанкової зброї.
Якщо поглянути на створення проекту бюджету, то великою і складною проблемою в ньому була закупівля літаків. Авіація розвивалася так швидко, а дані про потужність найновіших літаків настільки суперечили одні одним, що часто нелегко було вирішити, який тип вибрати. До того ж великі держави вже не хотіли ділитися виробничими таємницями — скрізь переважало намагання засекречувати розвиток військово-повітряних сил. Продуктивність нашого власного авіазаводу була невеликою, тому ми мусили вдаватися до закупівель з-за кордону, а отже, існував ризик замовляти застарілу техніку.
У вересні 1936 року я на запрошення британського уряду дістав нагоду ознайомитися з тактикою й організацією протитанкової зброї. Я ознайомився з найсучаснішими їх типами в навчальному центрі Олдершот і переглянув маневри на Солсберійській рівнині.
В Англії, як я помітив, — усупереч французькій доктрині, що найбільше зосереджувалася на товщині панцеру, — головне значення мала маневровість танків. Імперія ще не комплектувала армію на засадах військової повинності, і їй не вистачало кадрів на зміцнення протитанкових сил, які з технічного погляду перебували, мабуть, на вершині розвитку. Загальну військову повинність було запроваджено аж у квітні 1939 року, хоч у зовнішньополітичних подіях ще раніше оприявнювалися тривожні передвістя: навесні 1938[7] року Гітлер зайняв Рейнський край, а іспанська громадянська війна, почавшись у липні, могла призвести до непередбачуваних конфліктів.
Мій візит до Англії завершився бенкетом, функції господаря на якому виконував військовий міністр Даф Купер. З минулої нашої зустрічі я добре пам’ятав цього високоосвіченого й приємного чоловіка, який, як здавалося, усвідомлював велику загрозу, що криється в нацизмі. Натомість його заявам про Совєтський Союз і більшовизм була притаманна певна обережність. Але скидалося на те, що пережите мною під час російської революції і думки щодо розвитку більшовизму за останні вісімнадцять років не пройшли поза його увагою і якесь враження таки справили. Прощаючись із господарем, я висловив побажання, щоб під час наступної зустрічі його уявлення про більшовизм були ближчими до моїх, на що містер Даф Купер відповів: «Вони такими вже стали!».
На цьому заході, як і в інших розмовах з політиками й чиновниками з керівних кіл, я помітив, що вони з дивовижною легковажністю ставляться до більшовицької загрози й озброювання СССР, які здавалися їм геть другорядними порівняно із центральноєвропейськими проблемами.
Наближалися президентські вибори. Обіцянкою президентові Свінгувуду я взяв був на себе зобов’язання очолювати Раду оборони всю його каденцію. Тож тепер відчув, що можу порушити питання про те, щоб відійти від справ, а надто що моя праця була невдячною і мої ініціативи не здобували достатньої підтримки президента й уряду. Неодноразово мені здавалося, наче доводиться протягати товсту линву крізь тоненьку трубу, у якій повно смоли. Діяльність Ради оборони теж, попри помітний у протоколах поступ, не дала тих результатів, на які я сподівався. Щоправда, оборонний бюджет, починаючи від 1931 року, регулярно зростав, хоча й недосить, але його частка в державному бюджеті з такою самою регулярністю меншала. Становивши 1931-го приблизно 20 % від нього, наступного року вона мала впасти до 16 % — найменша дотепер цифра, якщо не брати до уваги видатки 1928 року за соціал-демократичного уряду, коли відповідна частка дорівнювала 13,8 %.