Висловлюючи подяку за виявлені мені доброзичливість і шану в день 70-річного ювілею, я мав привід перш за все звернутися до президента республіки, парламенту й уряду, а також до представників дипломатичного корпусу і моїх шведських і німецьких побратимів у війні 1918 року, до давніх бойових товаришів із часів визвольних змагань, а ще до нових поколінь вояків, які виросли по тому. Привітання дітей та молоді потішило й зворушило моє серце, а крім того навернуло на думку, яке значення для майбутнього батьківщини має праця на благо молодого покоління. Мої емоції оприявнилися в таких словах:
Те, що мені судилося ще на схилку віку, після сповненого подій солдатського життя на чужині докласти сил до служіння Вітчизні на вершині піраміди, утвореної нашим оборонним відомством, — це достоту щастя, що його може оцінити такий старий солдат, як я. Річ не в тому, що солдатська професія, даючи змогу здобути військову славу, приваблює того, хто бачив, як жахи війни прокочуються багатьма країнами і врешті його власною. А в тому, що боронити рідний край — це найвищий обов’язок й найбільша честь, які можуть судитися людині. Ми, солдати, добре знаємо, що слава за виконане завдання належить однаковою мірою кожному, хто виконав свій обов’язок. А тому щедре визнання, яке мені дісталося, так само належить багатьом тим, хто допомагав мені у щоденних справах.
Захищені миром, ми маємо творити єдність, щоб нація, згуртувавши лави, могла витримати випробування, покладені розумом, вищим від нашого, на плечі народу, який хоче довго жити на землі. Якщо ми перебуваємо в різних таборах, кожен мусить піти назустріч одне одному. Я певен, що всі вольові люди, які тут зібралися, — хоч би як різнилися їхні поля діяльності — врешті-решт прагнуть об’єднатися з однаковою метою: добробут народу, безпека й слава держави.
Якби я від себе міг цього дня щось подарувати співвітчизникам, я подарував би ось що: єдність, взаємну довіру та втіху.
Відділ військової економіки вивчав ситуацію, і наприкінці 1937 року з'явилася змога зробити загальний огляд, базований на реаліях, і створити остаточну програму основних закупівель. Вона поділялася на дві частини, одна з яких охоплювала зброю і спорядження, а друга — промислову продукцію, машини, сировину, напівфабрикати, будівлі, фортифікаційні споруди, склади матеріально-технічних засобів і пального тощо. Рада оборони неодноразово обговорювала детальні розрахунки, наведені у програмі. Коли було визначено загальну потребу, уряд призначив комітет, якому доручив оцінити план оборонного відомства, зважаючи на економічний потенціал країни. Цього разу знов довелося торгуватися стосовно вимог, а тому було зроблено зменшений розрахунок матеріальних засобів, який мав стати основою для діяльності комітету. Це, звичайно, означало чималі обмеження, які напевно позначилися б на боєздатності війська.
Запропонована комітетом загальна сума зросла до 2911 мільйонів марок. Меморандум було подано урядові 17 лютого 1938 року, але минуло три дорогоцінних місяці, доки закінчився розгляд відповідного урядового законопроекту. 20 травня парламент ухвалив закон, який зафіксував остаточну суму — 2710 мільйонів марок. Реалізація програми мала відбуватися поступово впродовж 7 років, а отже, її повне завершення було заплановано на 1944 рік.
Пропозиція Ради оборони потрапила до 5-річної програми після того, як виявилося, що конче треба пом’якшити первинні вимоги щодо коротшого терміну її реалізації. Нам не лишалося нічого іншого, як констатувати, що найкращим з усіх поглядів рішенням стане позика на оборону. У тодішньому вигляді програму теж годі було вважати цілком задовільною, адже вона залишала небезпечні вади, зокрема в морській обороні, протиповітряній обороні й мобілізації промисловості. На цю обставину звернула увагу Рада оборони в листі до президента республіки.
Парламентські дебати не оприявнили великих розбіжностей у поглядах. Щоправда, від запропонованої комітетом суми було віднято дві сотні мільйонів марок — проти чого виступали праві партії. Але головне, що й ліві, здавалося, нарешті збагнули: в наявному становищі вже не можна нехтувати потребами оборонного відомства. Цей підсумок дуже мене потішив. У ньому я бачив свідчення того, що мої зусилля знайшли розуміння в усіх парламентських фракціях. Одностайність в оборонних питаннях давала надію на майбутнє.