Під час цього процесу ми постійно контактували зі шведськими військовими органами й зауважили, що шведів не менше від нас турбує відсутність фортифікацій на Аландах і що існують певні передумови для того, аби Швеція іще в мирний час долучилася до планування оборони архіпелагу. Вихідним пунктом перемовин було те, що Фінляндія побудує фортифікаційні споруди — це здавалося цілком підсильною справою — і що участь Швеції обмежуватиметься певним внеском у мобільні військово-морські сили. Ці плани містили й те, що населення Аландських островів братиме участь у захисті рідного краю і що треба зробити відповідні зміни в законодавстві.
Під час мюнхенської кризи фінляндсько-шведські перемовини досягли такого поступу, що було ухвалено уніфікувати військові заходи, спрямовані на захист Аландів. Стосувалися вони насамперед перевезення війська морем. На ту пору російський Балтійський флот провадив у Фінській затоці й Балтійському морі маневри, дуже схожі на антинімецькі демонстрації. Розвиток ситуації в балтійському регіоні міг призвести до того, що на архіпелаг довелося б швидко вводити військо і вдаватися до інших заходів, передбачених Аландською конвенцією.
З огляду на загострення загального становища й повільне оновлення матеріально-технічної бази, я дійшов висновку, що треба напружити всі сили, аби пришвидшити заходи для підвищення обороноздатності. Також треба було ще раз поінформувати уряд про найсерйозніші вади. Я сподівався, що останні тижні кризи розкрили очі уряду на важливість заповнити прогалини, які лишилися поза увагою в програмі основних закупівель. Це питання Рада оборони розглянула на початку жовтня 1938 року. Підсумком стало таке подання:
Нещодавні критичні моменти, які змусили нас обміркувати можливе застосування наших збройних сил у їхньому теперішньому стані, показали вкрай невтішну картину, що стосується зброї й амуніції. Фінляндську польову армію доведеться посилати на ворога абсолютно без протитанкової і протиповітряної оборони, за підтримки і якісно, і кількісно слабкої артилерії, а також з великою нестачею особистого спорядження. Якщо, крім того, взяти до уваги, яку амуніцію і зброю має гаданий ворог, безпорадний стан нашої армії стає ще очевиднішим. Те саме стосується й військово-морських і військово-повітряних сил. Коротко кажучи: наші збройні сили в теперішньому вигляді доводиться вважати цілком небоєздатними.
Основна закупівля, яка тепер відбувається, має на меті задовольнити найнагальніші потреби. Часто лунає нагадування, що тепер у нас є т. зв. «екстрена програма», але реалізація її забезпечить збройним силам лише найелементарнішу боєздатність. Цілком можливо, що ми впритул наблизилися до того моменту, коли цю боєздатність буде випробувано. Те, чого ми навчилися за останні тижні, виразно свідчить: часу не вистачить на те, щоб підвищувати обороноздатність стільки років, скільки ми спершу планували. А тому треба всіляко пришвидшувати реалізацію програми основних закупівель і усувати чинники, які заважають її виконанню.
Форсування програми основних закупівель важливе зокрема з тих міркувань, що наша обороноздатність ще й після реалізації програми матиме чимало небезпечних прогалин, про які Рада оборони раніше доповідала Державній раді. Принагідно можна знову навести приклади: неукомплектованість флоту, вади в протиповітряній обороні, а також нечисленність бойових авіапідрозділів. Особливо варто звернути увагу на повільність фортифікаційної роботи на прикордонних теренах, що насамперед зумовлено майже повною відсутністю технічного персоналу.
Коротко кажучи, наша країна на сьогодні нездатна оборонятися. Попри намагання підвищити обороноздатність основними закупівлями, це відбувається так повільно — як і розгляд інших питань, пов’язаних з обороноздатністю, — що таке враження, неначе ми маємо необмежений запас часу.
Поза тим події останніх тижнів свідчать, що цей запас може скінчитися в будь-яку мить.
Крім того, у тексті йшлося про низький рівень вишколу, слабкий матеріальний стан офіцерства, а також брак кадрів. Резерв літного складу військово-повітряних сил був геть недостатнім: він складався з менш як 200 слабенько вишколених пілотів. Зважаючи на те, що лише потреба на перші п’ять місяців війни становила 600 осіб, я наголосив на важливості підвищувати кількість резерву й рівень вишколу. Наприкінці зазначив: якнайбільшу тривогу вселяє те, що досі не затверджено план фортифікації Аландських островів.