Фінляндська влада знехтувала деякими надзвичайно сприятливими нагодами, унаслідок чого втратила свій шанс. Наші намагання зміцнити позиції країни перед дедалі ближчою бурею мали два природні напрями: з одного боку, політична й військова співпраця зі Швецією і з другого — зближення з СССР у спосіб, який зменшить його підозріливість. Від початку року ця підозріливість зростала через загострення загальної ситуації, коли Німеччина розпочала психологічну війну проти Польщі й окупувала Чехословаччину й Мемель.
Позиція нашого уряду, здавалося, ґрунтувалася на вірі в те, що Фінляндія може досягти зовнішньополітичної мети без поступок, а тимчасом умовою фінляндсько-шведської співпраці було зміцнення стосунків із СССР. Уряд міг би бодай спробувати вкупі зі Швецією домогтися від СССР згоди на перший крок до спільної північноєвропейської оборони, що, за всіма ознаками, мало певні передумови для успіху без завеликих жертв. Совєтський уряд, мабуть, у принципі не заперечував проти скандинавської орієнтації Фінляндії чи проти Стокгольмського плану, що потвердила й мадам Коллонтай, посол СССР у Стокгольмі. У діалозі про вимоги Совєтського Союзу нам вдалося усунути найнебезпечніше — питання про військову взаємодопомогу. Влада Фінляндії могла вільно вибирати нові теми для перемовин, які потенційно збільшували б нашу безпеку — скажімо, нові форми фінляндсько-шведської солідарності — і щодо яких могла б порозумітися й із совєтським урядом. Небезпечно було гаяти час, адже сприятливий для перемовин період 1938–1939 років, коли СССР почувався покинутим західними державами й загроженим з боку Німеччини, тривав недовго. Утім ми мали досить часу, щоб керівництво держави встигло усвідомити, що свої позиції можна зміцнювати й поступками і що хто не гнеться, той урешті ламається. Після того як 4 травня 1939 року Литвинова заступив Молотов і Кремль удався до таємних контактів з Німеччиною, шанси Фінляндії вже було змарновано.
Той факт, що Фінляндія у травні 1939 року, як і Швеція з Норвегією, відхилила німецьку пропозицію укласти пакт про ненапад, в очах росіян не було повноцінною гарантією нейтралітету. Ці дії лише погіршили й так уже холоднуваті стосунки Фінляндії з Німеччиною. Навряд чи можна назвати доцільним те, що уряд уже кілька років демонстративно виявляв свою антинімецьку позицію. Після того як самі себе загнали в становище, яке зв’язувало руки в зовнішній політиці, ми навряд чи могли загострювати стосунки що з Німеччиною, що із Совєтським Союзом — це я неодноразово наголошував у розмовах з державним керівництвом.
Дехто зазначає, що навіть якби ми передали острови у Фінській затоці росіянам, ті збільшили б свої вимоги восени 1939 року. Я не хочу стверджувати протилежне, але наше становище безперечно було б міцнішим, якби ми, скажімо, хоч у квітні 1939 року правильно скористалися ситуацією і перш за все домоглися фінляндсько-шведської співпраці на основі Стокгольмського плану. Імовірно, Фінляндія в такому разі не сиділа б самотньо за столом перемовин у Кремлі. А ще можна припустити, що досвідчена шведська дипломатія сприятливо вплинула б на діалог.
Упродовж весни Рада оборони приділяла головну увагу Аландському питанню й морській обороні. Крім того, що обстоювала ідею фортифікації островів, вона ще виробила й подала урядові пропозицію асигнувати додатково 36 мільйонів марок на задоволення нагальних потреб військово-морських сил. Далі було розглянуто питання доукомплектування флоту, пропозиція щодо якого не встигла потрапити до первинної програми основних закупівель. Щоб терміново з’ясувати потреби морської оборони, Рада пришвидшила створення в листопаді 1938 року комітету, який уже підготував перший меморандум щодо оновлення матеріально-технічної бази флоту. Наступний етап вивчення ситуації стосувався розбудови берегової артилерії, а останній — спорудження бази флоту в Пансіо поблизу Турку. Нова 8-річна суднобудівна програма містила згідно із зазначеним меморандумом одне охоронне судно, 4 есмінця і 24 торпедних катери. Крім того, було складено альтернативну 5-річну програму. У травні 1939-го Рада оборони передала відповідний висновок урядові, але швидкий перебіг подій призвів до того, що цю справу не встигли остаточно розглянути до початку війни.
Навесні 1939 року Фінляндія намірялася ввести військо на Аландські острови: до цього її змусив розвиток подій, який перетворив Балтійське море на епіцентр міжнародної політики. Становище видавалося таким серйозним, що я запропонував залишити на службі призов, який мав демобілізуватися в квітні. Це було зреалізовано лише в Уусиманському полку, який на короткий час перейшов на воєнний стан. А ще я подав на розгляд уряду питання, чи немає потреби викликати кількасот резервістів морської оборони на позачерговий навчальний збір, щоб можна було зробити боєздатними панцерники берегової оборони.