Наявна тривожна військово-політична ситуація потребує не лише одностайності народу, а й насамперед того, щоб високопосадовці, які відповідають за оборону держави, були одностайними у своїх уявленнях про важливі заходи, їх обсяг і швидке здійснення.
Становище, коли впродовж років оприявнюється небажання визнати справжні, часто навіть найгостріші потреби оборонного відомства, призвело до того, що чималу кількість пропозицій проігноровано чи в найкращому разі зреалізовано лише частково.
Кожен громадянин Фінляндії має беззаперечне право вимагати, щоб наша армія за якістю, вишколом і озброєнням була на такому самому рівні, що й у потенційного супротивника. Щоб цього досягти, конче треба вживати інтенсивних заходів, хоч їхнє здійснення й лягатиме на країну більшим тягарем, ніж раніше.
Надто останнім часом я помічаю, що в цьому питанні не вдається домогтися одностайності поміж найвищими посадовцями, а тому не вважаю, що можу далі відповідати за обороноздатність держави. З огляду на те, що моє подальше перебування на посту голови Ради оборони може також породити в громадськості уявлення, наче й я схвалюю вжиті недостатні заходи, а також заколисати багатьох безпідставним почуттям безпеки, поштиво прошу звільнити мене із цієї посади.
Цей вчинок привернув до себе багато уваги і спричинив широкі коментарі що у вітчизняній, що в закордонній пресі. Унаслідок енергійної реакції громадськості і її занепокоєння рівнем обороноздатності уряд нарешті волів вжити заходів для перегляду указу, виданого 30 грудня 1937 року за спиною в Ради оборони.
Ухвалою від 27 червня 1939 року Державна рада дала нові приписи щодо застосування зазначеного указу. Вони створювали належні гарантії того, що надалі неможливо буде розв’язувати питання, пов’язані з обороноздатністю, ігноруючи думку Ради оборони. За таких обставин я вважав за можливе пристати на заклики і не йти у відставку.
Фактично ухвала Державної ради містила такі новації: будь-який референт, що представляв міністерство оборони, мав у всіх питаннях, які стосувалися обороноздатності, перед вирішенням справи попрохати висновок голови Ради оборони і без зміни тексту доповідати про всі висунуті ініціативи щодо таких питань. Якщо з’ясується, що зробити певну ухвалу так, як це запропонував голова Ради оборони, неможливо з якихось інших причин, крім військових, справу треба повернути йому з проханням надати додаткову інформацію. Якщо позиції голови Ради оборони і референта міністерства різняться, цю окрему думку теж треба наводити під час розгляду справи в Державній раді.
Аби пришвидшити нашу вельми скромну фортифікаційну роботу на Карельському перешийку, я доручив розробити нову програму, яку на початку липня 1939 року було подано міністрові оборони. У ній містилася вимога асигнувати додаткові кошти на добудову лінії оборони між Фінською затокою й річкою Вуокса, а також на нову лінії оборони трохи далі, від Виборзької затоки до Вуокси, з вигідним природним розташуванням. Її продовження у східному напрямі, другорядне за терміновістю, охоплювало кілька фортифікованих районів на півночі від Вуокси. Крім того, було намічено будівництво третьої лінії від Виборзької затоки до озера Саймаа. До першої групи зараховували й межу на річці Янісйокі й район Лоймоли, які містилися на півночі від Ладозького озера. Я зазначив, що внаслідок розвитку ситуації черговість будівництва може змінитися, і тоді пріоритет матимуть дальші позиції. Орієнтовні асигнування зросли до 621 мільйона марок. Цю справу теж не було остаточно розглянуто до початку війни.
І знову ми стали свідками інстинктивної реакції народу на небезпеку, коли передчуття її у звичайної людини оприявнилося раніше й дужче, ніж в уряду й парламенту. Улітку 1939 року виник справжній народний рух для добровільного будівництва фортифікацій. Охочі з усієї країни рівномірним потоком сходилися на Карельський перешийок, де впродовж чотирьох місяців представники всіх суспільних класів пліч-о-пліч жертвували літніми відпустками заради оборони країни. Крім того, було зібрано чималі пожертви для фінансування цієї роботи. Про практичну організацію подбали шуцкори. На найнебезпечніших напрямах постали за літо переважно протитанкові перепони — кам’яні надовбні, рови, контрескарпи — які істотно збільшували міцність оборонних позицій. На жаль, згодом з’ясувалося, що поставлені вертикально кам’яні брили, з яких складалися перепони, мали б бути ще вищими, щоб стати ефективною завадою для танків нападника.