Крім того, я висловив переконаність, що СССР, якщо захоче, не стримуватиметься від того, щоб домогтися свого силою зброї. Він успадкував від царської Росії панславістські ідеї, хоч тепер їх було завуальовано комінтернівською ідеологією. Зовнішньополітичне становище дуже сприяло російській експансії. До того ж престижу СССР не пасувало, щоб Фінляндія виплуталася з цієї ситуації, не втративши територій, передавання яких росіяни вважали обов’язковим. Не було жодних сумнівів, що Совєтський Союз концентрує своє військо на Карельському перешийку. Надходила інформація, що туди саме прибули танкова бригада, важка артилерія та інші підрозділи, а ще в Ленінграді з’явилася піхотна дивізія, помічена раніше в Польщі. Від 9 жовтня мало не щодня відбувалися польоти в глибину перешийка, на півночі від Ладозького озера й над Петсамо. Зі сходу Карелії повідомляли про збільшення контингенту щонайменше на дві дивізії, а також спеціальні підрозділи. Від початку вересня пасажирське сполучення на Мурманській залізниці обмежили до мінімуму, і на північ цілодобово йшли військові ешелони. Крім того, на півночі зосередили велику кількість авіації.
Усе свідчило про серйозність становища. Будь-якого дня росіяни могли влаштувати провокацію, яка дала б їм формальний привід напасти на Фінляндію. Я наказав ретельно уникати будь-яких дій на суходолі, на морі й у повітрі, які потенційно давали б СССР привід для провокації, і відвести всі батареї на таку віддаль, щоб їх далекобійність не сягала за кордон. Для нагляду за виконанням наказу я відрядив на перешийок інспектора артилерії.
На перемовинах, які поновилися 23 жовтня і на які було делеговано й міністра фінансів Таннера, лідера соціал-демократичної партії, фінляндський уряд згодився поговорити про Суурсаарі. На Карельському перешийку він запропонував випрямити лінію кордону в місці так званого Куоккальського закруту, що означало перенесення кордону на 13 кілометрів на прибережній ділянці Фінської затоки. Пропозицію щодо оренди Ганко було відхилено. Єдиною російською поступкою стало те, щоб провести нову лінію кордону на 10 кілометрів далі на південний схід в напрямі головної залізничної колії, а стосовно Койвісто вони не хотіли шукати компромісу.
Ще раз делегація повернулася до Гельсінкі по вказівки. Тепер уряд вирішив зробити більші поступки й заявив про готовість перенести кордон на прибережній ділянці на 30 кілометрів у західному напрямі. Натомість на оренду Ганко він не міг пристати. Кілька днів по тому уряд був ладний віддати Іно, якби росіяни відмовилися від претензії на Ганко й Койвісто, а також обговорити передавання південної частини Суурсаарі. Зі свого боку совєтський уряд повідомив, що замість Ганко може задовольнитися групою островів Гесте–Бусе–Германсе–Кое, розташованих на сході від півострова Ганко, а також зазначеною раніше якірною стоянкою в Лаппог’ї. То була неабияка поступка, яка і з економічного погляду лягала б меншим тягарем на країну, ніж передавання Ганко, хоч і довелось би втратити важливі батареї берегової артилерії.
На цю пропозиція фінляндський уряд не пристав. У середині листопада делегація повернулася до Гельсінкі ні з чим.
Якщо уряд намірявся й надалі залишатися непоступливим, що означало війну, саме час було попросити посередництва в Ліги Націй. Відбулося чи ні обговорення такого звернення, мені не відомо. Якщо так, то, либонь, при цьому згадали, що Фінляндія незадовго до того відмовилася від зобов’язань, прописаних у § 16 статуту Ліги Націй, і що цим ми самі доклалися до ослаблення і позицій Ліги Націй, і своїх. Після того як розбилися надії на шведську допомогу, послідовним кроком було б звернутися до Ліги Націй, але уряд вчинив так аж після російської агресії. Щось би важило, якби на наших прикордонних теренах перебували спостерігачі від Ліги Націй і якби ми бодай на місяць раніше за підтримки Ліги могли розпочати перемовини, щоб підсилити матеріальне забезпечення. Може, Фінляндія через Лігу Націй зуміла б зацікавити своїм становищем угруповання двох великих держав, Англія–Франція, яке від літа 1939 року посідало неприховану антиросійську позицію і, як відчувалося, хотіло створити блок, який протидіяв би німецько-російському союзу. Цілком імовірно, що Фінляндія активною зовнішньою політикою, подібно до Туреччини, іще на цьому етапі могла б якось забезпечити собі підтримку Заходу.