Жодні інтереси великих держав на дають нам права, як Бельгії, Голландії і Швейцарії, покладатися в разі війни на допомогу інших чи обіцянки, як було з Польщею.
Збройної підтримки Швеції, найімовірніше, було б досить, щоб відвернути загрозу війни, але вочевидь ми у скандинавській орієнтації ще недосить зблизилися одне з одним.
Коли Німеччина три місяці тому уклала союз із СССР, наш політичний статус цілковито змінився. Наші стратегічні позиції, уже послаблені збудованими у східній Карелії спорудами й дорогами, стали кардинально іншими після того, як Совєтський Союз добувся до південного берега Фінської затоки.
Мабуть, не можна не погодитися з тим, що перед Фінляндією постала загроза бути втягнутою у війну за вкрай несприятливих умов:
майже повна відсутність протиповітряної й протитанкової оборони;
авіація, яка сьогодні має на озброєнні лише 50 % від кількості літаків, передбачених штатним складом, і зовсім не має резервних машин (навіть кількість, що відповідає штатному складу, геть недостатня, зважаючи на велику площу нашої країни);
панцеротанкова зброя, яка складається частково з близько тридцятьох застарілих танків, придбаних іще за мого регентства двадцять років тому після світової війни і вже застосованих на ній, частково з близько тридцятьох сучасних легких танків «Вікерс», куплених понад рік тому, але й досі не озброєних;
флот, який ми так і не спромоглися розбудувати до рівня справжньої морської оборони;
кількісно вельми слабка артилерія;
з 15 дивізій три ще не мають зброї та амуніції, а четверта — артилерії;
ще не виконано план поповнення боєприпасів;
наскільки я можу зрозуміти, наявні вже тепер валютні та інші фінансові труднощі свідчать, що не існує й плану фінансування тривалої війни, залежної від імпорту.
Відсутність таких планів означає неможливість провадити успішну війну.
Треба виграти час, щоб мати змогу усіма ресурсами нації подолати найбільш кричущі вади в обороні, а також цілеспрямовано працювати на шанс, який сьогодні починає вимальовуватися в дедалі прихильнішій громадській думці Швеції і який слід вважати за найважливішу й найпершу політичну мету — союз зі Швецією для захисту нейтралітету обох наших країн.
У разі, якщо герць зі східним сусідом неминучий, не слід дозволяти нашому ворогу визначати момент його початку. Якщо ми не в змозі визначити самі, треба, не роздумуючи, придбавати все, що можна, для зміцнення оборони. Військові закупівлі мають бути в пріоритеті, а решта потреб і аспектів — відійти на задній план.
Якщо Уряд у цей суворий час і далі вважає, що може дозволити або мусить розглядати всі асигнування на оборону, навіть найменші, з такою самою бюрократичною повільністю й нехіттю, як дотепер, ми втратимо й останню подаровану нам відстрочку.
Армія пройнята якнайкращим духом, та й у суспільстві нині панує піднесений настрій, але фінляндський народ покладається на те, що Уряд подбав про обороноздатність держави, й армія не сумнівається, що матиме достатньо зброї, коли її закличуть на смертельну битву із запеклим ворогом нашої держави.
Нам не довелося довго чекати на справдження слів, які Молотов сказав 3 листопада на перемовинах у Москві: «Тепер черга солдатів вести перемовини». 26 листопада СССР влаштував провокацію, відому як «Майнільські постріли». Увечері того самого дня Молотов повідомив посла Фінляндії в Москві, що о 15:44 з фінляндського боку на Карельському перешийку було відкрито артилерійний вогонь по російському війську, дислокованому в селі Майніла, унаслідок чого загинули троє рядовиків і один молодший командир, а дев’ятеро дістали поранення. Совєтський уряд, мовив Молотов, не хоче перебільшувати значення цього нападу, але вважає конче потрібним висловити рішучий протест. Він запропонував відвести фінляндське військо на 20–25 кілометрів від кордону, щоб запобігти подальшим провокаціям.
Назавтра ми повідомили, що гарматні постріли було зроблено не з боку Фінляндії. Фінляндські прикордонники визначили, де саме вибухнули набої — приблизно за 800 метрів від лінії кордону на відкритому полі поряд із Майнілою. Водночас вони, провівши лінії перетину від трьох спостережних пунктів, з’ясували, що постріли було зроблено з південно-східного напряму на віддалі 1,5–2 кілометри від місця вибуху, тобто з російського боку. Такі спостереження прикордонники зафіксували в журналах. Посилаючись на ці дані, уряд якнайрішучіше відхилив протест, але заявив про готовість до перемовин щодо обопільного відведення військ на домовлену віддаль від кордону. Крім того, він запропонував доручити прикордонним комісарам розслідувати інцидент відповідно до приписів конвенції про врегулювання прикордонних суперечок, укладеної між Фінляндією й СССР 24 вересня 1928 року.