Водночас зазнали бомбардування й кулеметного обстрілу летовище Малмі й північні робітничі райони міста. Там, де впали бомби, здіймалися густі стовпи диму, які свідчили про шалені пожежі в різних місцях.
Рано-вранці я, перебуваючи вдома, дістав звістку, що росіяни після артилерійної підготовки перейшли кордон на Карельському перешийку на всіх головних напрямах. Невдовзі по тому надійшло повідомлення, що ворожа авіація здійснила спустошливі налети на чимало провінційних міст та інші населені пункти.
Відвідавши Генеральний штаб, щоб дізнатися про останні донесення, я поспішив до президентського палацу, де очільник держави президент Калліо прийняв мене. Він був серйозний і спокійний. Я повідомив його, що після нападу ворога, звичайно, не наполягаю на відставці, якщо президент і уряд вважають, що країна потребує моїх послуг. Подякувавши за це, президент попросив мене обійняти пост головнокомандувача. Це рішення було того самого ранку затверджено на засіданні уряду.
Нарада в палаці тривала недовго — не можна було гаяти часу. Перш ніж я попрощався, було вирішено зробити ще одну спробу досягти компромісу із совєтським урядом, але якщо постане загроза незалежності країни й існуванню нації, ми дамо відсіч.
Утім іще до того як війна по-справжньому розпочалася, совєтський уряд кинув козиря, яким вочевидь сподівався послабити наш опір і посіяти розкол у нашому внутрішньому фронті.
1 грудня, на другий день війни, СССР через офіційне інформбюро повідомив, що в «місті» Терійокі — розташованому біля кордону дачному селищі, з якого ми евакуювали мешканців, — створено «Народний уряд Фінляндської демократичної республіки»[18]. Його головою став фінський комуніст О. В. Куусинен, один з очільників заколоту 1918-го, а на той час член секретаріату Комінтерну; він уже 20 років жив у вигнанні. Водночас на радіо було зачитано звернення до фінляндського народу, яке не лише продемонструвало ментальність супротивника, а й оприявнило його цілі.
Текст цього написаного фінською мовою звернення, що свідчить про катастрофічне незнання суспільних і політичних реалій нашої цивілізованої країни, достоту варто навести в повному обсязі:
Волею народу, обуреного злочинною політикою ганебного уряду Каяндера–Еркко–Таннера, сьогодні у Східній Фінляндії створено новий уряд нашої країни, тимчасовий Народний Уряд, який цим кличе весь фінляндський народ на рішучу боротьбу за повалення тиранії катів і провокаторів війни.
Реакційна, зажерлива плутократія, яка 1918 року з допомогою військ іноземних імперіалістів потопила в морі крові демократичну свободу фінляндського трудового народу, перетворила нашу батьківщину на білогвардійське пекло для трудівників. Продавши інтереси самостійної країни, плутократичні верховоди вкупі з усякими імперіалістичними ворогами фінляндського й радянського народів безперестанку снували плани антирадянських воєнних провокацій і врешті вкинули нашу країну в горно війни проти Соціалістичного Радянського Союзу — великого друга фінляндського народу.
У цій критичній ситуації широкі маси фінляндського трудового народу, які завжди хотіли й хочуть жити в мирі з народами Країни Рад, вважають за своє елементарне право і священний обов’язок узяти долю батьківщини до своїх надійних рук. У різних частинах країни народ уже повстав і проголосив створення Демократичної Республіки. Частина солдатів фінської армії вже перейшла на бік нового уряду, що його підтримує народ.
Радянський Союз, який ніколи не загрожував Фінляндії і не тривожив її, який завжди поважав її незалежність і впродовж двох десятків років терпів підлі воєнні провокації з боку авантюристичних верховодів біло-Фінляндії, тепер постав перед неодмінною потребою силами Червоної Армії покласти край цим загрозам своїй безпеці. Ця мета цілковито відповідає життєвим інтересам нашого народу. Тому народні маси Фінляндії з величезним ентузіазмом зустрічають і вітають доблесну, непереможну Червону Армію, знаючи, що вона іде у Фінляндію не як завойовник, а як друг і визволитель нашого народу.
18
Згодом з’ясувалося, що уряд СССР іще 13 листопада 1939 року — того самого дня, коли фінляндська делегація поїхала з Москви — запропонував колишньому комуністові Арво Туомінену, фінові, який мешкав у Стокгольмі, посаду прем’єр-міністра майбутнього «народного уряду». Таким чином, рішення совєтського уряду щодо агресії, про яке Туомінену повідомили кілька днів по тому, мабуть, було ухвалено до зазначеної дати. Зробити цей висновок дає підстави й те, що СССР розпочав військове приготування ще наприкінці жовтня — на початку листопада. Дуже прикро, що таємні попередні відомості, які мав Туомінен, вчасно не дійшли до керівництва фінляндської держави.