Така сама непослідовність оприявнилася в питанні коштів на військово-повітряні сили. Парламент заклав у торішньому бюджеті придбання зазначених мною раніше 30 літаків. Запропоноване тепер зменшення видатків означало, що не на всю нову техніку буде змога набрати екіпаж. Було підтримано пропозицію використати асигнування, призначені для оновлення матеріально-технічної бази, на створення двох нових ескадрилій — по одній на острові Сантагаміна й на Карельському перешийку. Водночас лунала вимога, щоб штату однієї з них вистачило на обидві.
Такою самою послідовною в низці непослідовностей стала пропозиція скоротити на один мільйон видатки на авіаційне пальне й мастило. Мотивували це тим, що з міркувань економії треба зменшити кількість літних годин. Якщо брати до уваги збільшення авіапарку і штатного складу, це було те саме, що знизити рівень вишколу і збільшити кількість авіатрощ, унаслідок чого техніка зазнавала пошкоджень на куди більшу суму, ніж вдалося зекономити. Я наголошував на тому, що зменшення асигнувань фатально позначиться на стані авіації, і то саме тоді, коли в решті світу військово-повітряні сили набувають дедалі більшої ваги. У цьому ми не могли собі дозволити відставати. Навіщо закуповувати дорогу техніку й водночас не забезпечувати достатнього озброєння й штату!
А що було з доглядом за технікою та її утриманням? Як виявилося, ще торішні видатки були геть недостатніми й непропорційно малими порівняно з вартістю матеріальних засобів. Попри недешеве оновлення матеріально-технічної бази, зокрема купівлю ламкої зенітної артилерії й боєприпасів, з’явилася пропозиція зменшити на півмільйона марок асигнування на догляд і утримання на 1932 рік. Якщо брати самі склади, уряд хотів зменшити асигнування аж на 8 мільйонів марок, попри великі збитки, які вже виникли через погані можливості для зберігання. То було погане господарювання держави — приватному підприємству ніколи не варто так робити.
Запропоноване мінусування коштів на вишкіл також означало, що не вдасться провести бойові маневри, заплановані на наступне літо, і знову зменшиться тривалість навчальної стрільби — що в піхоті, що в артилерії.
І взагалі, скрізь було запропоновано набагато зменшити видатки. Досить навести яскравий приклад: у статті утримання фортифікаційних споруд, на яке мало піти лише 550 000 марок, уряд хотів заощадити 150 000 марок, хоч, як фактично з’ясувалося, навіть запропонована сума надто мала й не перебуває в розумному співвідношенні з величезною вартістю самих лиш берегових фортів.
Рада оборони була не проти вимог економити бюджетні кошти, але щоб це відбувалося раціонально. Тому вона заявила про готовість пристати на те, що військовики з 15-місячним терміном служби матимуть три місяці відпустки, а призов 2000 військовозобов’язаних відбудеться на рік пізніше. Так з’являлася змога заощадити близько 24 мільйонів марок. Утім Рада висловила побажання, щоб ця сума пішла на подолання нестачі матеріальних засобів у збройних силах.
Після остаточного розгляду державного бюджету на 1932 рік — крім власне його дохідної та видаткової частин, ще й додаткової (капіталовкладення) — з’ясувалося, що завдяки зусиллям Ради оборони зниження асигнувань на оборону обмежилося 62 мільйонами марок, тобто близько 10 %. Зменшили насамперед суми на закупівлю матеріальних засобів. Вони знизилися зі 158 мільйонів марок до 109 мільйонів — найменші кошти на оновлення матеріально-технічної бази, починаючи від 1924 року. Мабуть, найтривожнішим стало те, що відклали на невизначене майбутнє інвестування у збільшення продукції набійного заводу. Дуже прикро й те, що не знайшла підтримки ідея асигнування додаткових коштів, 1,25 мільйона марок, шуцкорам. Тому вони не могли придбати амуніцію і зброю багатьом тим, хто хотів служити в їхніх лавах, але не мав на це коштів.
У державному бюджеті на 1932 рік через економічну кризу поменшали суми асигнувань для всіх міністерств, загалом на 256 мільйонів марок, з яких на оборонне відомство припало 24 %. Ці цифри були непропорційно великими, зважаючи на те, що асигнування на оборону становили лише 19 % всього бюджету, а ще тому, що це відомство лише нещодавно стало частиною державного апарату і щойно починало розвиватися. До того ж не закінчилися його основні закупівлі. Потреби відомства, безумовно, треба було б оцінити на інших засадах. Ми могли обійтися без низки того, що містилося в програмах інших міністерств, але не могли економити на готовості до війни. На ці аспекти мені часто впродовж наступних восьми років доводилося звертати увагу уряду й парламенту.