Я далекий від того, щоби виступати з шовіністичних позицій, чи витати десь у хмарах нездійсненних мрій чи фантастичних ілюзій, або розпалювати міжнаціональну ворожнечу, віддавати перевагу одній стороні над другою чи надавати пріоритет одній нації — я просто хотів висвітлити, змалювати картину невиправних помилок, які не додавали авторитету нашій національно-визвольній боротьбі 40-х — 50-х років. Це не шовінізм, а розпачливий крик національної гордості, глас вопіющого в пустині, голос, який, може, і не повинен би піднімати на світ Божий події 50-річної давності, але і промовчати про них теж буде злочин, бо не йдеться про якусь одиницю — випадків було досить багато — і в результаті це відбилося на чисельності нашої нації. Таких заблуканих овець було не одна і не дві, і боляче було спостерігати, як опускаються в багнюку безхарактерні, безпринципні одиниці, і, що головне — такі люди не піддавалися ні порадам, ані просьбам, вони вперто відхрещувались від своїх, і, таким чином, наш моноліт давав тріщину, на яку зовсім не розраховував наш Провід. Ті людці-відступники піддавали сумніву ідею наших визвольних змагань, забували про Декалог та про 44 риси характеру українського націоналіста.
Я не відрізнявся від більшості моїх краян за рівнем матеріальної забезпеченості, але, як показало життя, ми з дружиною, обоє бандерівці, змогли подолати всі життєві труднощі без ніякої додаткової допомоги, бо батька дружини вбили ще німці, мій старший брат загинув у бою з енкаведистами — то ж ми розраховували тільки на власні сили. Змогли з великими труднощами з малесеньким сином повернутися в Україну, де нас очікувало велике розчарування, бо більшовицька пропаганда встигла попрацювати плідно і на повну потужність у сфері приниження, оббріхування, шельмування нашої національно-визвольної боротьби, а нас виставити як лютих ворогів українського народу. Та ми не піддались підступним ударам примхливої долі, змогли подолати всі труднощі, виховати двох синів і з ласки й веління Небесного Творця дочекатись відновлення Української Державності. Таким чином здійснилася наша заповітна мрія, за яку ми віддали найкращі роки своєї юності. Хай буде сором тим відступникам, які зрадили нашу громаду в східній діаспорі, бо хоча вони мали потомство, то воно втрачене для нашої нації, і від батька-зрадника діти успадкували тільки прізвище, а мати-чужинка могла їм прищепити хіба що основи космополітизму.
Розділ XII (особливий)
ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЖІНОЦТВА
Нелегкою було доля українського жіноцтва, що працювало в підпільній мережі ОУН та перебувало в лавах УПА. Ще до цього часу немає повної картини безприкладного подвигу наших відважних безстрашних подруг, дружин, матерів, сестер, які несли на своїх тендітних плечах тягар національно-визвольної боротьби на західноукраїнських землях в 40-х — 50-х pp. Позаростали малопомітні повстанські стежки, позападались надійні підземні повстанські криївки, замовкли після занадто запопадливої брехливої метушні скороспечені фальсифікатори визвольного руху, пішли на незаслужений, кров'ю политий відпочинок найбільші злочинці нашого століття — кремлівські кати, що своїми провокаційними спецбоївками наповнили всю Західну Україну і, переодягнувшись у форму вояків УПА, ночами, з небаченим досі садизмом, з пекельною ненавистю мордували українських патріотів, не щадячи ані старих, ані немовлят, а всі свої дикі, звірячі розправи приписували озброєному підпіллю ОУН та УПА і таким чином оббріхували і підривали авторитет Організації.
В силу обставин склалося так, що по селах чоловіків залишилося дуже мало, бо одних забрали на фронт, другі пішли у підпілля та в лави УПА, треті полягли в боях з військами НКВС, четвертих арештували і судили, — а жіноцтво лишилось сам-на-сам з дикими нападниками, а ті, в свою чергу, обрушили на них всю свою злобу за убитих політруків, комісарів та "прєданних сталінських рєбят" — чекістів. В результаті по селах йшли безперервні облави, безпардонні насильні обшуки в хатах та коморах, після яких господині не дораховувались багатьох цінних речей, бо більшовицькі злодії рвались до скринь та шаф шукати бандерівців та під тим приводом поцупити, вкрасти безкарно у заляканих жінок та підлітків коштовні речі, щоби опісля на другому селі виміняти на самогон і, напившись, ґвалтувати жінок та неповнолітніх дівчат.
Найбільше страждань випало на долю тих жінок, котрих за підозрою у співпраці з ОУН арештовували окупанти. їх, приречених, ловили, як колись за татарських нападів, в'язали і, як худобу, гнали в КПЗ ("камера предварительного заключєнія"). По дорозі насміхались, принижували, ображали та лаяли. Після арешту нашої жінки для неї в житті наступала така надзвичайна різка переміна, що її життя до і після того можна без перебільшення порівняти з раєм та пеклом. Той відносний рай залишався в свідомості, як радість життя та щастя, а з арештом починалося справжнє пекло, з тими нелюдськими смертельними муками, якими нас лякали в юності, щоби навчити нас жити чесно та не грішити.
Наше жіноцтво було виховане переважно в релігійному дусі, в традиційно високоморальному середовищі, де культивувалися всякі національні історичні обряди, християнська етика, пошана до старшого, терпимість, милосердя, любов, культура мови, освячена століттями духовність та інтелігентне загальноприйняте спілкування. Отже, з самого початку в зовсім іншій атмосфері наша жінка була шокована. Після того, як арештованій в'язали руки, щоби не втекла, відразу сипалась на адресу бранки брудна московська лайка, бо ті нелюди, виховані без батька і матері, не знали, що таке честь, встид і не вміли речення сказати без багатоповерхового соковитого матюка. І не дивно, бо у війська НКВС набирали переважно безбатченків, байстрюків, вихованців колоній для неповнолітніх безпритульних злодіїв, бандитів, ґвалтівників, яких міліціонери ловили і насильно здавали в притулки, а там жорстокі вихователі ламали психіку непримиренним волоцюгам, навчаючи їх однобоко сприймати "найпередовіші, найгуманніші" методи комуністичного виховання, що їх схвалив батько всіх народів — Сталін, без волі якого нічого не могло відбуватися — ані трава не рости, ані вода не текти.
В усьому адміністративному апараті Союзу керували злодії, тож і в колоніях для безпритульних вихователі обкрадали тих знедолених, безправних, незахищених неповнолітніх злочинців, з яких червоні ідеологи збиралися виховати "нового советского человека", їх обкрадали, забирали все, що можна було вкрасти, а тим нещасним залишались крихти — тому-то вони були в голоді і холоді, вічному страху, і, власне, тими минулими негараздами породжувалися злоба, ненависть, жорстокість до всього довкола, бо, фактично, ті бідолахи не мали уявлення про загальнолюдські цінності, не зазнали материнського тепла, із самого дитинства боролися за виживання, їхній зовнішній вигляд викликав антипатію, якусь кричущу відразу і страх. Обличчя грубуваті, черстві та малорухливі, у їх виразі вгадувалася затаєна ненависть, ніяких слідів шляхетності... Складалося враження, що це жертви не змішаних шлюбів, а жертви випадкових тваринних стосунків кримінальних злочинців з невиправною патологією бандитів чи дебілів, з відтінком психічної недостатності. Картину доповнював бандитський погляд хижих азіатських очей, що блищали злобою та ненавистю і в яких не було ні милосердя, ні благородства. Офіцери відрізнялися від рядових червонопогонників тільки офіцерською формою та жовтими погонами, і військова освіта не була якоюсь межею між одними і другими, бо багато офіцерів були вихідцями з тих самих колоній для неповнолітніх злочинців або з неблагополучних родин, а у військові училища попадали з тієї сірої маси як найспритніші, найжорстокіші, бо вони верховодили над тим натовпом безпритульних підкидьків. Маючи здатність керувати ними, ті офіцери легко знаходили з ними спільну мову, бо походили з їхнього середовища, і тому в облавах, арештах, грабунках вони були всі заодно, і зовсім даремно було арештованим і ґвалтованим чекати від них співчуття, милосердя чи справедливості — вони були глухі та німі до людських страждань. Така приблизно характеристика наших "визволителів" — "старших братів", в яких були "гарячі серця" та "чисті руки", але насправді ті чисті руки були по лікті в крові невинних людей, які боролися за волю України.