III
Згідно з афішею, яка висіла у вестибюлі, прем’єра «Випробувань Арабелли» мала відбутися через день після першої репетиції. Однак автору-режисеру непросто було знайти вільний час для зосередженої роботи. Як і попереднього дня, труднощі полягали в тому, щоб зібрати всю трупу разом. Уночі непоступливий батько Арабелли, Джексон, насюсяв у ліжко, як це буває з неспокійними маленькими хлопчиками далеко від дому, і вимушений був, згідно із сучасною теорією, віднести простирадла й піжамку в пральню і самостійно випрати їх руками під наглядом Бетті, якій наказали не втручатися й бути безжальною. Хлопчику пояснили, що це не покарання, ідея полягала в тому, аби привчити його підсвідомість, що в майбутньому такі казуси тягтимуть за собою незручності й важку працю; проте він все одно відчував це як нагану, коли стояв біля величезного кам’яного корита, що сягало його грудей, а мильна піна повзла по його голих руках, промочуючи підкочені рукави сорочки; мокрі простирадла були важкими, як не знати що, і всеохопне почуття відчаю паралізувало його волю. Брайоні регулярно бігала вниз перевірити, як ідуть справи. Їй заборонили допомагати, а Джексон, ясна річ, ніколи в житті нічого не прав. Два рази намилити, без кінця полоскати, довго моцуватися з качальнею, крутячи її двома руками, а потім ще п’ятнадцять хвилин на кухні, поки він тремтячими руками впорався з бутербродом і склянкою води — все це забрало дві години часу, відведеного для репетицій.
Бетті сказала Гардмену, коли той з ранкової спеки зайшов на кухню випити свою гальбу пива, що з неї цілком достатньо того, що вона в таку погоду має готувати на обід якусь особливу печеню, і вона особисто вважає, що хлопця покарали надто жорстоко, і вона краще б вліпила йому кілька гарячих по задниці, а простирадла перепрала сама. Брайоні була з нею цілком згодна, бо ранок вже майже пропав. А коли мама зійшла вниз і сама пересвідчилася, що завдання виконано, всі учасники, звичайно ж, відчули полегшення, а місіс Толліс — ще й якусь підсвідому вину, тому коли Джексон несміливо запитав, чи не дозволять йому тепер поплавати в басейні, і щоби брат теж з ним пішов, він негайно дістав такий дозвіл, а від протестів Брайоні благодушно відмахнулися, наче це вона винувата в усіх прикрощах, що спіткали беззахисного малюка. Отож, було плавання, а потім чекав другий сніданок.
Репетиції продовжувалися й без Джексона, але біда полягала в тому, що неможливо було відшліфувати важливу першу сцену, від’їзд Арабелли, а П’єро надто переживав за долю брата десь там у надрах будинку, щоб перейматися роллю підлого графа-іноземця; все, що сталося з Джексоном, могло чекати також і П’єро. Він часто бігав до вбиральні в кінець коридора.
Коли Брайоні повернулася з чергового візиту до пральні, він запитав:
— Його вже відшльопали?
— Ще ні.
Як і його брат, П’єро здатен був позбавити свій текст будь-якого смислу. Він просто проговорював монотонно всі слова одне за одним: «Гадаєш-ти-вирвешся-з-моїх-пазурів?» Усі слова на місці, все правильно…
— Це запитання, — переривала його Брайоні. — Хіба ж ти не бачиш? В кінці голос піднімається.
— Як це?
— Ось. Ти щойно сам показав. Починаєш низько, а закінчуєш високо. Це ж запитання.
Він натужно ковтнув, набрав у груди повітря й спробував ще раз — та сама монотонність, лиш на вищій ноті.
— В кінці. Голос піднімається в кінці!
Цього разу те саме монотонне бурмотіння, але з раптовою зміною регістру, виском на останньому складі.
Лола цього ранку прийшла в дитячу кімнату у вигляді дорослої особи, якою вона себе в душі вважала. На ній були плісировані фланелеві штани, роздуті на стегнах і розкльошені внизу, й кашеміровий светрик із короткими рукавами. Іншими ознаками зрілості були бархатка з невеличкими перлами, руді локони, зібрані на потилиці й стягнені яскраво-зеленою заколкою, три срібних браслети, що вільно крутилися на вкритому ластовинням зап’ясті, й те, що коли вона рухалася, в повітрі стояв запах трояндової води. Її поблажливість, хоч яка стримана, була від того ще виразнішою. Вона холоднокровно реагувала на вказівки Брайоні, промовляла свої репліки, які, схоже, вивчила за ніч, з достатньою виразністю і лагідно підбадьорювала молодшого брата, ніяким чином не зазіхаючи на авторитет режисера. Це виглядало так, наче Сесилія чи навіть їхня мама погодилася побути трохи з малечею, взявши для цього якусь роль у п’єсі, ніяким чином не показуючи, що їй нудно. Чого справді бракувало — це будь-яких проявів щирого дитячого ентузіазму. Коли Брайоні попереднього вечора показала родичам касову будку і ящичок для грошей, то близнюки мало не побилися за те, хто буде касиром, а Лола лиш склала руки на грудях і обмежилася кількома церемонними, дорослими компліментами з вимушеною усмішкою, яка була надто невиразна, щоб помітити в ній якусь іронію.