Захоплені полонені зізнали, що йдуть частини бувшого Гренадирського Корпусу, з яких Українці виступили та увійшли у відомий вже курінь імени Наливайка, 12. Туркестанський полк теж не залишав сумніву щодо його національного складу, відділи Червоної Ґвардії, Революційний Курінь та повстанські формування Білорусі та України складені переважно з бувших російських полків. Є бригада гармат і цілий важкий дивізіон. Всього 12-20 тисяч боєвого стану під командою б. царського полковника Муравйова.
Для наступу кинено гасло: "Дайош Кієф! Смерть Центральной Раде і єя защітнікам!"
Для пояснення треба додати, що в російських військах, після революції, увійшло в звичай давати коротеньке гасло, яке виразно характеризує мету наміченої операції.
Моє повідомлення про висліди Гордієнківської розвідки ще збільшило переполох у штабі Ковенка, який без огляду на ніч, був повний ріжних людей, проектів, чуток одна одній суперечних. Балакали про непевність тих чи інших українських частин, про підготовку до виступу російських старшин і т. д.
Повною протилежністю була поведінка Центральної Ради та її орґанів, до яких мене викликали тієї ночі. Там підготовлювали дальшу боротьбу за своє право, розраховуючи на гірше. Генеральний секретар війс. справ Жуківський, спитавши мене, чи я і полк вирішили продовжувати боротьбу навіть у разі розпорошення центру на власну руку, та діставши категоричну, підтверджуючу відповідь, наказав мені на завтра пібрати гроші та уповноваження на формування партизанських відділів при полку та репрезентацію Центральної Ради на місцях і познайомив мене з тими двома членами Центральної Ради, які мають йти з полком, як зв'язкові, в разі неминучого розпорошення осередку влади.
Тієї ж ночі вийшов Слобідський Кіш у напрямі на Київ I. Полонених арсенальців розміщено під вартою залізничників, частинно в казармах Сагайдачників, частинно в помешкані польського театру на Мерингівській вулиці. Не знаю, куди вони поділися потім, але після залишення Києва мені оповідали Богданівці, які відходили з Печерська останні, що всіх їх випущено на волю.
І після ліквідації арсенальців бої в Києві не спинилися. Гордієнківці, крім далекого ще контакту з підходячою армією Муравйова, весь час вели боротьбу з окремими відділами цивільних, що насувалися з боку Саперної Слобідки. Богданівці та розпорошені Полу-ботківці весь час мали мороку з невтихаючою стріляниною з вікон у районі вулиці Ділової [33] та Васильківської [34], що раз-у-раз припиняла зв'язок між Печерськом та Києвом II., який постійно був у наших руках. Між Києвом II. та Києвом I. та на Бибіківськім Бульварі й на Подолі не вгавала стрілянина. У самому тільки що опанованому нами Печерську не було спокою: раз-у-раз доводилося ліквідувати ріжні банди, які втікали в напрямі Лаври та Видубицького монастиря. Ченці тамошні були нам, як не явно ворожі, то у всякому разі дуже несприяючі, що виявлялося не тільки в постійному уживанню російської мови, з підчеркненням, але й у постійних намовах гайдамаків не розкладати "Матушки Росії", а головно в їх нелегальній підтримці інсурґентів, які зникали як камінь у воду на території монастиря.
На слідуючий ранок почалася вперта боротьба біля Києва І., у якій взяли участь з обидвох сторін гармати. Гордієнківську розвідку з району Дарниці відкинули ворожі стежі і панцирний потяг, який дійшов аж до залізничого моста, де, здається, залишив залогу, бо ті вільні козачі відділи, які висунув штаб Ковенка для оборони Дніпра від залізничого до стратегічного моста, не змогли просунутись навіть до стації Київ III, що коло Лисої гори.
На відтинку Гордієнківського полку в забудованнях Миколаївського монастиря уставилася якась гарматня батерія, що підвозила по одній гарматі та по однім муніцийнім возі все тою же шестірнею коней. Командант цієї батерії доповів, що він має безпосередно від штабу Ковенка наказ підготовитися до обстрілу Ланцюгового моста. Отже, одно завдання з Гордієнківцями. Але кермування йшло від заду. Ця система суперечила підставам військового мистецтва і була питома при кермуванню обороною Києва.
Коло полудня прилетів і перший подарунок з лівого берега. Ворожий панцирний потяг, який маневрував між Дарницею та Передмістною Слобідкою [35], обстріляв Печерськ та пустив декілька стрілів у напрямі Володимирського Собору, очевидячки шукаючи по мапі змоги попасти в будинок Центральної Ради.
Наші розвідки та стежі були остаточно збиті із лівого берега, а до Передмістної Слобідки увійшла якась піша частина, яку обстріляла наша батерія з монастиря Святого Миколи. По Ланцюговому мості почала пересуватись ворожа піша розвідка, але її задержав наш вогонь. Під вечір якісь ворожі гармати з боку Дарницького ліса та від Передмістної Слобідки почали встрілюватись по нашім березі, а потім пустили декілька стрілів по Київі, тимразом також у район Володимирського Собору. Потім все втихло.
Взагалі все це виглядало на ту плянову підготовку рішучої атаки на завтра, яку ми звикли бачити на фронті. Ясно було, що підійшли правильні сили старої армії з досконалим і досвідченим керуючим апаратом.
Тому не турбуючись за свій відтинок, я зміг проїхати нарешті до Петлюри, якого штаб містився офіційно в готелю проти оперового театру, недалеко.
Хотілось заздалегідь перебалакати про дальшу нашу акцію, подібно як з Богданівцями, бо для мене, як фахівця, не улягало сумнівови, що ми ледви чи видержимо в боротьбі за Київ і якщо не будемо мати ясних плянів на майбутнє, а ворог буде настирливо переслідувати, то в кращому випадку будемо розпорошені та будемо приневолені перейти на ту безвиглядну й безнадійну партизанщину, якою намагалися вести боротьбу Поляки в 1863 році.
В штабі Петлюри застав я лише господарську частину та муштрового адютанта, який, довідавшись про мету мого приїзду, дав провідника ординарця до бойового відділу штабу, який був на фронті та єдиний мав уповноваження вирішувати справи оперативного характеру. Всі ж господарські та політичні справи мали бути розв'язані тут подальше від осередку боротьби.
Петлюру знайшов я коло пам'ятника Бобринського [36] перед яким на Безаківській вулиці [37] стояли дві гармати, які раз-у-раз стріляли в напрямі зал двірця та майстерень, що по за ним. Слобідські гайдамаки дійшли вже до того залізничого шляху, що обходив дворець із боку міста і вели підготовку до атаки на двірець. Йшла горяча крісова та скорострільна стрілянина, а кулі, чиркаючись і підстрибуючи, відбиті долітали до самих гармат і пам'ятника. Десь далеко в напрямі на Жидівський Базар було теж чути крісову, але рідку стрілянину.
Довідавшись про мету мого приїзду, Петлюра сказав, що цю справу треба обміркувати в спокійнійшій обстановці та просив почекати, поки остаточно стемніє, бо на ніч він гадає припинити бій, у надії, що завтра виступлять на боці Центральної Ради ті сердюцькі гарматчики, які розташовані в Гарматній Школі і до нього часу були невтральні. Цей виступ вирішить боротьбу з майстернями без зайвого розлиття крови.
На мою увагу, що це може бути пізно, бо з того берега вже перевели пристрілку, він сказав, що Муравйов посувається дуже методично та що час буде. Але гайдамаки певно думали інакше, бо після горячої стрілянини з боку стації залунало "Слава" і двірець був взятий, а противник випертий поза залізницю, аж до майстерень. Стемніло та стихло. До Петлюри прийшли команданти за наказами, дехто з них, як от курінний Волох, ранений багнетом.
Віддавши всі накази, поїхав штаб зі мною до свого помешкання на Фундукліївську.
Після тяжкого дня почали ми розмову, причому зголоднілі штабовці та й сам Петлюра, не діждавшися пригріваних на вечерю консерв, їли, як казав кошовий, припрошуючи й мене, "хліб святий – козацький харч".
Докладно вислухав Петлюра мої міркування про утворення декількох секторів боротьби, об'єднаних під одною владою, про необхідність одного начальника в кожному секторі, про неможливість таких випадків, як поява на відтинку батареї, яка не підчинена командантові цього ж відтинку і т. д. Однак не згодився на мою пропозицію взяти на себе почин впорядкування оборони. Він дав дуже невиразну відповідь: мовляв і так він забагато взяв на себе відповідальності, тому не може вмішуватися в розпорядження влади, хоч і бачить її помилки. Виходило, що поміж ним і тодішньою владою були якісь особисті непорозуміння. Приобіцяв тільки держати з нами зв'язок. Я виїхав тоді з нічим і хоч виніс добре вражіння від Слобожанців, та невиразна відповідь кошового трохи бентежила мене, але важко було зрозуміти її справжні підстави.
35
(32) Передмостова Слобідка – знаходилась в теперішньому Гідропарку. Урочище з такою назвою є і зараз (прим. упорядника сайту).
36
(33) графу Бобринському пам'ятник – зараз на його постаменті пам'ятник Миколі Щорсу (прим. упорядника сайту).