На ранок 30.IV. (2) забухали вистріли в стороні Абазівки, і Гордієнківці рушили на ці згуки, щоб виконати наказ і заняти першими Полтаву.
Довго йдемо шляхом, що тягнеться по верхах горбів, і нарешті перед нами відкривається ціла панорама бою.
Залізничий шлях від Абазівки до Полтави йде вгору широкими закрутами де-не-де по глибоких ярах, де-не-де закритий хуторами. Отже, зручно маневруючи по цьому шляху, курять три російські панцирні потяги – між ними і "Заамурець" і стріляють по спішеній німецькій кінноті, яка огневим боєм намагається прочистити собі шлях через невеличкий потічок, що тече попри Абазівку і тепер є поважною перешкодою, бо має досить води і розмоклі береги.
Для німців ситуація ускладнюється тим, що високі горби, по яких проходить шлях, дуже повільно спускаються до води і не дають зручних позицій для гармат, яких москалі мають таки чимало. Ось і тепер німецька батерія стоїть майже на відкритій позиції і то ледви досягає до панцирників, а її обстрілюють якісь польові гармати, що ледви виблискують своїми стрілами за хуторами того берега.
Ну, маємо ще час. Спиняємось у якихсь то хуторах при шляху, висилаємо стежі в сторону правого німецького крила і спокійнесенько росташовуємося на відпочинок; хай собі німці на здоровлячко б'ються, ми зберемо сили на рішучий мент, тим більше, що ми знаємо, що друга бриґада німецької кінноти теж затримана поганими шляхами та переправами і нині до Полтави не дійде.
Вже під вечір перейшли нарешті німці через потік, і підняли на прощання велику стрілянину російські панцирники. За цей час до полку підійшов і наш старий знайомий "Партизан", який, довідавшись, що ми проходимо Решетилівку, вивантажився та приїхав собі до нас, де несподівано знайшов базу в нашім автовідділі. Щойно німці подали коноводів, ми були вже коло переправи на греблі недалеко спаленої стації та почали переходити через неї, зустрічаючись з німецькими кінними відділами, які переходили назад на західний беріг річки, залишаючи на східньому березі своїх наколесників. Тактичне правило, що для кінноти: "Ін дер нахт кайне шляхт" (в ночі ніякого бою), тут дотримувалось, тому до нас підійшов стурбований німецький старшина і спитав, куди це ми їдемо, на що йому спокійно відповіли – "у Полтаву". – "Але там ворожа піхота"... – "Проженемо"! Очевидячки, він вирішив, що ми просто переходимо на сторону ворога, бо за нами пішла на пристойній віддалі німецька стежа на гарних конях.
Перейшовши німецькі сторожі та виславши свої стежі вперед, посуваємось у западаючій темряві далі, поки у п'яти кільометрах від Абазівки наші стежі не спинив крісовий вогонь.
Пробує уговкати його та пропустити нас далі "Партизан", але з ним починають балакати скоростріли, а тому і він відходить.
Зимно. Із хмар, що закривають майже ціле небо, починає політати сніжок. Шукаємо захисту у повнім бойовім поготівлю в якихсь хуторах, широко роскинених попри шлях. На самому шляху притулився до близчого хутора "Партизан", а недалечко від нього штаб. Німецька стежа, побачивши, що ми почали з ворогом бій, зголосила про це в штабі для зв'язку.
Місяць, що ще час до часу виринав із-за густих хмар, тепер зник зовсім, а до того сніжок став політувати рясніше. Наші стежі кінно та пішо почали шукати якоїсь щілинки у ворожій сторожі, щоби проскочити на зади, і тому постріли тріскали безнастанно по одному, по два, а то й цілими рійками. Наш телефонічний відділ починає шукати зв'язку, залучуючись до дротів, які йдуть попри шлях. Дзвінок апарату слабо тріщить у хаті та за кілька хвилин телефоніст каже: "Маємо з кимсь сполучення, батьку, – але голос жіночий".
Беру трубку і чую заспаний жіночий голосок: "Хто це нарешті?"... Балакає з пересердя по українськи, мабуть, що й наша. – "Хто говорить?" – "Полтава-центральна, а Ви хто?"... А ну спробую: "Козак з Лугу". – "Хто?" – "Козак з Лугу"; залучився випадково у ваш дріт в степу". Коротка павза, а по тім радісно хоч і стиха: – "Невже наше військо?" "Так, панночко, справжнє українське, завтра будемо вже в Полтаві" – "Почекайте, подивлюся, як наш дурень"... довга павза, а потім знову той же голос: "Тут у нас москаль вартовий, дякуючи Богу хропить. Вони все вивозять за Ворсклу, дуже поспішають, міст на шляху нафтою политий і соломи поклали і цей ще на залізниці зірвати мусять. У нас тутки в Полтаві є і свої червоні козаки, може, хочете когось з них до телефону покличу"... – "А це безпечно, панночко"? – "Та свої ж люди!" – "Ну то кличте". Чекаємо при телефоні, але скорше чим прийшли від червоних козаків, почав хтось балакати в осередній (централі) російською мовою. Цей грубий голос командним тоном рішучими виразами, приправленими "гарними словечками", наказував комусь то; відповідь ледви було чути: "Прискорити евакуацію майна, яке мається, вантажити у потяги лише за Ворсклою, підготовити гарматні позиції за Ворсклою, щоби прикрити спалення та висадження мостів, не давати воякам вештатись по місті, припинити бешкети та піятику". А наприкінці вже цілком гостро і загрожуючи карами наказував червоному козачому полкові обов'язково та негайно вивезти його майно за Ворсклу та пам'ятати, що вони є бойова частина, а не міліція, яка має лишень забезпечувати спокій мешканців.
Нарешті голос змовк, і щойно по довшому часі знову почувся знайомий жіночий: "Гальо! Гальо! Пугу! – Чули!..." ..."Дякувати, чув." – "Це з їх штабу"...
Ще за деякий час тим же окликом "Пугу" викликає нас якийсь чоловічий голос, який зголошується як представник "Червоних Козаків" і довідавшись, що з другого боку командант Гордієнківських гайдамаків, ставить низку запитань: "Чи справді є з німцями українські війська? Чи роззброюють німці та чи відсилають на інтерновання українські червоні відділи? Чи є влада Центральної Ради, чи її розігнали німці? Чи не починають німці протидемократичні реформи?" Діставши відповідь на всі ті запитання такі, які ми могли дати, представник "Червоного Козацтва" сказав, що він усе передасть полкові та змовк, а ще через деякий час його заступив представник місцевої самоуправи, який дуже просив прискорити наше прибуття та запевняв, що "Червоні Козаки", якщо не перейдуть на наш бік, то у всякому разі не будуть йти проти нас, а тому просив здержатись від усяких ворожих виступів проти них, переказавши, що цілий полк має шапки чорні з червоними верхами.
Останнє звідомлення передано зараз по сотнях. Поки почалися ці балачки, наші стежі надармо намагалися перейти ворожу сторожу, але все ж таки виявили, що її ліве крило кінчається понад глибоким яром два кільометри на південь від шляху. Вже після півночі щось коло другої години привів гайдамака з правої стежі чотирьох вершників селян з села Мачухи, які їхали відшукувати українські війська, щоби допомогти їм обійти російську сторожу та провести ярами до Полтави. Селяни ці підтвердили те, що в Полтаві йде спішна евакуація, що "Червоні Козаки" не хочуть відходити та що деякі з них, щоби не бути примушеними до відступу, переховуються в Мачухах. Ця несподівана поміч дуже придалася, а тому полк негайно почав збиратись в похід.
Третя сотня з "Партизаном" залишилася на шляху, маючи за завдання увірватися в Полтаву попри двірець, вози і автомобіль мали лишитися в Абазівці. Третя сотня мала держати зв'язок з німцями, щоби вони не довідалися про наш маневр; їм ми пояснили наше перебування бажанням відійти зі шляху, по якому на ранок мають наступати німці з тим, щоби вчасно заняти вигідне вихідне становище. Коли наші провідники з Мачухів довідалися, що з нами підуть і гармати, вони похитали головами та сказали, що шлях провадить по таких крутоярах, що де-не-де і з коня злізти доведеться, а гармати не пройдуть головно тому, що місцями шлях ще завалений нерозставшим снігом. На це ми їм відповіли, що гармати гірські, а тому пройдуть.
Ми рушили вузенькою польовою доріжкою серед все то більшої темряви, бо місяць зовсім закрив хмари, які, слухняні змінившому свій напрям вітрові, почали тягнути майже в той бік, як і ми, на південний захід.
Чую, як Андрієнко відстав – іде коло сотень і щось говорить трохи нервовим тоном:
"...Брати Гайдамаки! ось тут під Полтавою доведеться нам битись тут, де славний кошовий Кость Гордієнко, ім'я якого носимо, поразки та зневаги зазнав, де наших дідів Запорожських на приказ лютого Петра катовано і мордовано. Помстити мусимо за все, почислитись мусимо з ворогами за поневолення Українського Народу".