Кіннота вирушила раніше, а за нею запахкав небаром паротяг, весь увішаний пішаками, яких шлики як трехкутні прапорці мають від швидкого ходу по всіх боках паротягу.
Швидко зникають під паротягом рейки, що пробігають мимо телеґрафних стовпів, далекі і близькі хати, дерева; проскакуємо крізь завісу весняного веселого дощику, що разом із швидко поспішаючою хмарою перебігає нам шлях, і перед нами стація Селещина, яка вже лежить не в долині, а на горбовинах, які повільно підносяться до містечка Карлівки, щоби знову круто обірватися в річку Орчик, а пропустивши її, знову лізти нагору до Конграду, обриваючись біля нього в річці Берестовій. Проти самої стації, відокремлений від неї залізничими торами, тягнеться трохи вгору високий пліт з колючим дротом поверху, який відгороджує низку деревляних сараїв з громозводами по дахах, у яких лежить оце дороге майно; широкі ворота зачиняють цей залізничий тор, що входить усередину огороженого простору. Зменшуючи біг, проходить паротяг вхідні стрілки та спиняється проти стаційного будинку, скидаючи з себе гайдамаків, які швидко займають телефонічні і телеграфні апарати, викочують робочу дрезину та гонять її з вантажем порогів та ремонтного приладдя у бік Карлівки розбирати шлях та лаштувати барикаду на випадок відвідин ворожого бронепотягу. Паротяг став під воду, до нього несуть поповнення, а залізничий персонал стації здивовано дивиться на те, як хазяйнують у них, нікого і нічого не питаючись, ці мов з весняної хмари упавші люди у чимерках, у шапках з шликами, з голеними головами і оселедцями.
Склади дійсно стоять без охорони на ласку Божу. Посилаємо кликати селянських представників, щоби якось цю діру хоч тимчасом заткати.
Зв'язкові швидко налагоджують зв'язок зі штабом дивізії, якому доношу, що я вже на ст. Селещина з відділом пішаків, щоправда, в силі лише 15 багнетів і з одним кулеметом і що за три годині підійдуть кінні стежі, але весь полк наспіє щойно до ночі, бо дороги дуже болотнисті і погані. Звідти мені відповідають, що кожної хвилини чекають навантаження куріня Дорошенківців, який піде під мою оруду. Знову значить організаційна помилка об'єднання мішаного відділу під орудою командіра кінноти. За деякий час включається в умовлений зарані дріт Андрієнко і каже, що вони йдуть дуже помалу, неповних п'ять кільометрів на годину, бо шлях дуже важкий, то глинувато-камінистий, то розмоклий чорнозем; друга сотня з власної ініціативи пробує прискорити похід, посуваючись залізничим насипом і сухішими стежками, та що тому вже виграла невеликий час і підійде першою.
Поки все це діється, поки веду пертрактації з селом, зв'язкові не відходять від телефонічних слухавок. "Батьку" – раптом каже один із них – "цікава розмова, послухайте". Балакають два голоси по російськи, один – очевидячки близчий, чути добре, другий погано: якесь бурмотіння та окремі речення. – "Що це?" – питаю. "Індукція, не виключили добре. Це Карлівка балакає з Конградом".
Прислухуюся: близчий голос нервово доводить, що не можна рушати на Селещину без панцирника, хоч вона і вільна, бо "кінський запас" з Карлівки утік і бунтує селян, так що не виключена їх ворожа акція, другий дальший, видко головно зі слів близчого, настоює на виправу, щось обіцюючи. А що буде, як цей Карлівський піде? Зі штабу дивізії міжтим передають, що наша піхота, що поїхала на Харківський напрямок, ввязалась у бій недалеко Валуйок, а тому нам належить не допустити ворога на праве крило.
Знову чути пертрактації Карлівки з Конградом, це вже лише умовляються обі сторони про деталі наступу.
Питаю своїх зв'язкових, як це зробити, щоби в Карлівці почули те, що я казатиму. Вони щось мудрують і кажуть, що готово, можна говорити. В переданій слухавці ще чути чужу розмову. Голосно кажу: сотням і командірам Дорошенківців та Богданівців уважно слухати і нотувати. – "Готово"?... та починаю передавати неіснуючим співбесідникам наказ про рішучий наступ на Карлівку, щоби захопити її раніше, заки підійдуть німці, яких прибуття можна кожної хвилини надіятися. Деталізую наказ щодо бронепотягів, гармат і т. д. У перерві прислухуюся – мовчать, значить, слухають. Кінчаю свою розмову наказом виступити негайно.
Деякий час тиша в апараті, а за хвилину дуже занепокоєний голос кличе: "Константіноґрад – гальо – Константіноґрад" – павза – "здєсь камандір Карлофки і начальнік Карловскаво аванґарда", а потім починає доповідати, страшенно нервуючись, що не можна не тільки наступати, але й держатись у Карлівці, бо йде страшенна сила гайдамаків, та ще за підтримкою німців. "Нє вєріте? Так нєт, нєт-же, правда! Гаваріл сам палковнік Пєтроф і атдал пріказанія! Я єво ґолос знаю єщо с фронта, слишал не раз і па телефону і на мітінґах! Нікакаво самнєнія, єто он і єво штаб уже в Селещіне! Нада атхадіть!" Довга павза, під час якої щось далеко і невиразно бурмотить і знову чуємо. "Панімаю, что нельзя атдать Константіноґрад, но прашу падкрепленія, іначе атступаю!"
Ну, значить, поділало, та ще маємо перед собою якогось знайомого, що, певно, ще не втратив поваги до свого бувшого начальника штабу дивізії та заступника голови дивізійного комітету.
Ще декілька разів чути ворожу розмову, в якій все іде торг між Карлівкою та Конградом, чи наступати, чи ні, а міжтим приїздить і цей утікший бунтар "Конский запас" з Карлівки. Це є кадра в 20 козаків і 4 старшин, які провадили закупку коней в цих районах для одної з російських дивізій, всі вони українці частинно з місцевих мешканців – всі фронтові рубаки, яких відіслано в запас задля ранення.
Одночасно і село дає варту для складів.
Користуючись тим, що коні в запасі свіжі та є 5 коней зайвих, шлю негайно більшу стежу в 15 шабель на сусідній залізничий роз'їзд у 8 верствах убік Карлівки, з наказом донести з цього роз'їзду про прихід "аванґарду" відділу.
За годину донесення дійшло, та обіцяно, що негайно буде висланий вперед бронепотяг та ешелон піхоти, а з черговим ешелоном підійде і штаб. Внаслідок цього знову паніка в Карлівці, а командант рішуче докладає, що він переходить до оборони та відкликає наступ, який вже був почався.
До 4-ої (16) години нарешті підійшли Гордієнківські передові стежі, а лише після 7-ої (19) з'явилася друга сотня на цілком зморених конях, а ще за годину підійшла і решта полку.
Негайно же демонструємо далі. Командант полку їде на роз'їзд, звідки видає наказ дати трохи відпочати коням та людям і перед досвітком "атакувати Карлівку".
Карлівка просто кричить, що далі не може "держатись", що застави погано несуть службу, що вони "больше іґрают в карти, чим ісполняют свой долґ і слушают пріказу". А перед досвітком ст. Карлівка вже телєґрафом запитує Селещину – про те, що нового, та каже, що від них большевики утікли чисто всі на Конград.
Перемога дісталася дуже дешево, але треба її закріпити, ось чому ще досвіта вирушили вперед Гордієнківці, приспішуючи марш, бо дорога від Селещини вже йшла по височині та не перешкоджувала в рухах.
Гордієнківці прямували без ніяких перешкод, передавши охорону Селещини куріневі Дорошенківців, які під'їхали вже з Полтави ешелоном.
Під час маршу під'їхав я до своїх скорострільців і поділився вражіннями з ними від цього пиру, який щойно довелося перебути.
Оповів про промову фон дер Ґольца та його бесіду зі мною.
"Добре", – каже у відповідь Локтіонів, – "хотять у нас порядок наводити. Ну, а як за цей "порядок" доведеться з України полетіти, то що тоді заспівають? З народом погані жарти".
О 10 годині ранком ми вже в Карлівці, куди втягається три сотні з батерією гармат, а 3-я сотня, яку вислано ще з походу, займає с. Федорівку, де залізничний міст через річку Орчик.
Позиції на фронті Карлівка-Федорівка досить вигідні, бо тягнуться по такому же високому березі р. Орчика, як і беріг Сули під Лубнами, з тією тільки ріжницею, що в самій Карлівці та Федорівці цей беріг спускається до води дещо лагідніше і не круто.