А ми? Забулась в віках велика потужна Русь князів Києва і Галича. Весь провід тих часів опинився в чужих рядах, виродився, зник. Єдині маси народні заховали найцінніше в народі: мову, пісні та стародавній обичай.
Зривались полум'ям повстання за волю і віру новонародженої нашої Козацької Сили. Завершилась десятилітньою добою Хмельниччини за Державність. Коротка була та хвиля, одначе що було потім і є тепер, являється наслідком шалених дум Богданових; коротко він жив.
Всіх заходів уживав московський царський уряд, щоб не тілько згасить спомин про ту коротку хвилю Хмельниччини, а навіть щоб зовсім знищить поняття окремої національної думки, слова, пісні і культури.
І тепер перед нами величезне завдання. Будить і вести до головної найбільшої цілі. Чи хватить сили?
Генерального штабу генерал-лейтенант Довбор-Мусницький командував під час війни корпусом. Мав орден св. Георгія. Виглядом нагадував ген. Скоропадського: зростом, будовою та допасованим мундиром і риштунком.
Спокійний голос, добре випещені вуса, уважні сірі очі. Носив дорогоцінну шаблю в срібній піхві, праці кавказьких майстрів. Одчувалась в ньому повага командира, авторитет військового фахівця. Воля, умілість будить довір'я і слухнянство.
Мені здавалось, що суджено йому велике майбутнє. Так не сталось. Не був політиком і не мислив про кар'єру. Мав почуття військової честі.
Дістав відповідь на рапорт з Києва.
Часове перебування в польськім корпусі уважано справедливим, хоть вимушеним. Одночасно завідомлено про призначення до 1-го Українського Георгіївського полку ім. полковника Богуна. З тими, що остануться, не зволікаючи, прибуть в Київ.
В тім самім часі розійшлась поголоска, що корпус виїде в Польщу. Німці вимагали тимчасово скласти зброю, крім особистої у офіцерів. Це підтвердив Шевченко.
Ніяких перешкод не спіткано, навпаки, з боку команд корпусу оказано багато доброї волі. Сформовано потяг з 20-ти вагонів. Хто мав вертатись чи остатись — повна воля.
Великою несподіванкою було 41 поляк, що вертались зі мною. Зате всі кулеметчики-українці зостались, при 3-х кулеметах. Наші майже не нарушені запаси поповнено м'ясом, хлібом. Попрощались сердечно.
На прощання ген. Івашкевич сказав: "До свіданія, голубчік! Может бить, в жизні jeszcze się spotkajem ся!"
Спіткались пізніше по півтора року. Ген. Івашкевич одбирав рапорт і чинив огляд частинам генерала Омеляновича-Павленка.
Був командуючим Південним фронтом. Побалакать не прийшлось, ділила широка одлеглість.
Щоб закінчить спомини Гомель-Жлобин-Бобруйськ, належить згадать двох генералів-приятелів. Генерал Одинець, командир артилерійської бригади, наперекір поняттю про вигляд артилериста, був тонким та худющим, як скелет. Генерал Летріцький, командир кінноти корпусу, — неймовірно товстий, високий, мав ваги на око більше 10 пудів! На коні сидів і їздив без закиду. Зате і коня мав по собі: не кінь, а чудовище!
З Гомеля єдина річ тільки пригадалась. Великий перевернутий пам'ятник.
Кілька літ пізніше побачив цей пам'ятник в Варшаві. Князеві Юзефові Понятовському.
Дивно складається на світі судьба людей і деяких речей!
В Києві справи зайняли два дні. 170 саперів разом зі мною склали саперну сотню Богунівського полку, а наші запаси перевезено до власних магазинів.
Сікованов міг нарешті належно одпочить дома. Дістав одпуск і десь потім слід по нім загинув.
Взяв і я двохтижневий одпуск. За пару днів перебування в полку далось зауважить неспокій і непевний настрій в командира полку п. полковника Дишлевого. Поміщення брудні, занять ніяких за патрульною службою, дисципліна розхитана. Солдати, всі георгіївські кавалери, або збирались в групи і щось обговорювали, або лежали на ліжках.
Далеко, безмірно далеко нам до поляків!
І тут мої хлопці виділяються. Оставляю Калитенка фельдфебелем, Кендзерського каптенармусом. Приказую і прошу чекать мого повороту, пильнувать господарства, держать чистоту і порядок. Одпустив на 2 тижні додому 30. Їхав додому з групою своїх озброєних хлопців.
Що можна — купив подарків своїм рідним. їхалось далеко вигідніше, як з фронту до Києва. На залізницях державсь порядок, потяги ходили нормально, тільки кой-де в вікнах в вагонах не було шибок. Зайняла наша група три купе. В тім самім вагоні їхала групка матросів-чорноморців, озброєних в пістолі, гранати, але без кулеметних стрічок. Народ все міцний, широкогруді й.