Мене залічено до 2-ї сотні рядовим, як і інших, а були тут од прапорщика до полковника.
Почулась міцна керуюча рука, запанували дисципліна і порядок. Загін міг ставить чоло каждій сильнішій численно одиниці, розпоряджаючи поважною силою огня.
Відділ Муравйова міг буть поконаним, та головне лихо насувалось з південного заходу.
З фронту знявся 2-й корпус гвардії і під проводом зручної агітаторки Євгенії Бош пройшов серед пожарів і грабунку Поділля, керуючись через Волинь на Київ.
Це була поважна сила, добре озброєна, їй треба було стать на дорозі і в Київ не пустить.
Не можна допустить на Київ і інших військових потягів через Коростень. Треба було росіян керувать на Овруч, а для цього взять під контроль залізницю Бердичів-Житомир-Коростень.
Поважним зміцненням загону було долучення кінного відділу в 300 шабель під командою полковника Петрова.
Людність ставилась до нас з великою прихильністю і зичливістю, бачучи оборонців од самовільних ватаг. Нам це додавало віри в свою правду.
Велику поміч несли нам залізничники в керуванні потягів та розвідкою.
Загін розділився: 1 — й курінь скерувався на Бердичів, 2-й — на Житомир, кіннота — на Новоград-Волинський.
Під Житомиром треба було вступить в бій з поважними силами червоній, посідаючих численну артилерію.
Треба підкреслить упорність і непогану прицільність противника. Це не ті, які були під Крутами. Бились добре.
Не могли, одначе, рівнятись їхні артилеристи з Лощенком, Алмазовим, Дегтяренком і Чубенком. В трьохгодинній канонаді розбили вони батареї противника, а уміле спокійне керування боєм змусило червоних одійти на Коростень в численних потягах. Слідом вислано 1 і 2 сотню з батареєю обсадить Коростень. Наші страти виносили убитими 6, ранено коло 20. Здобуто велику кількість зброї, амуніції, цілу 4-гарматну батарею. Влились охотниками понад 200 добрих вояків.
В Коростені затримано славну колись боєвістю 4-ту Фінляндську дивізію, котра керувалась на Київ. Не чинячи нікому кривди, одібрано фінляндцям кілька тисяч рушниць з амуніцією, багато тяжких і ручних кулеметів.
Знову долучилась пара сотень, решта їхала додому. А були перемучені, пригноблені, потребували одпочинку і спокою.
На станції скуплено багато вагонів і паровозів. В містах перебування частин загону організовано адміністрацію, міліцію, почалась наладжуваться спокійніша атмосфера.
Отримано наказ вертатись в Житомир потягом.
Тут застала новина великої ваги. Українську Народну Республіку признали незалежною державою Германія, Австро-Венгрія, Турція і Болгарія. Підписано спокій, усталено границі. Німеччина і Австро-Венгрія мають дать військову силу для усталення на Україні спокою.
Маємо їхать на Київ через Фастів потягами всім загоном.
Маємо тепер правдивий бронепотяг з двома гарматами, десятком кулеметів і сотнею вибраного десанту.
Тепер на певний час війна буде вестись вздовж залізниць. Од залізничників стає відомим, що близько німці, стараємось в Київ увійти першими.
В'їжджаючи на станцію, несподівано бачим німецькі і гайдамацькі пости! На день раніше прийшли з боку Коростеня.
З того часу повстає початок Петлюрівської легенди.
В місті уряд і порядкова сторожа. Коротке перебування червоних зазначилось нечуваними злочином і грабунком. Розстріляно ними тисячі людей, переважно офіцерів: по одним даним 6000, по другим — до 10000.
Помагали місцеві більшовики і криміналісти.
Здалека видно розбитий гарматами і спалений кількоповерховий дом професора Грушевського. Людність залякана, насторожена, виглядає непевно з вікон, брам. Вулиці засмічені, магазини позакривані — все свідчить про пережитий терор.
Часово загін розквартировано в місті. Одразу почали зголошуваться охотники в більшій кількості.
Найшли мене мої хлопці, а було їх тілько 55 чоловік, в тімвсі 41 поляк. Записано їх до волонтерської сотні. Таким чином зрівнялись ми як рядові.
Дивне почуття огорнуло, коли побачилось німців в ролі приятелів. Рік назад було Черевище. Таке не забувається…