Штаб куреня, 4 сотня і одна польова гармата містились в великім селі Кам'янська Слобода, перша і третя сотні несли службу по лівій стороні, з правого боку були німці. В ближчому резерві находилась 2-га сотня в с. Бучки, в трьох кілометрах на захід. 1-й курінь — бойовий, надійний, все бувалі фронтовики, козаки і старшини.
Певного ранку в Воронку отримано відомість, що в Кам'янській Слободі іде бій. Погнала там кінна сотня, з Бучок пішла на поміч 2-га сотня. 2 і 3 курені поставлено в бойову готовність. З поміччю виступили німці.
Одначе було пізно. 2-га сотня попала під густий кулеметний огонь, не могла пробиться в К. Слободу.
Несподіваний напад добре озброєного численного відділу учинено перед світом. Заатаковано школу, де був штаб куреня і гармати. Одночасно численні кулемети, уміло розставлені, повели огонь вздовж вулиць і заблокували дорогу до Бучок. Напасники добре орієнтувались в ситуації і, видно, мали добру розвідку. Варта була забита без стрілу.
Під кулеметний огонь попали козаки 4-ї сотні. Згинув значковий Борис Боженко, один з найкращих і хоробріших старшин. Тяжко ранений в обидві ноги, Гоженко зірвався сам на гранатах.
Зелінський з ад'ютантом, хорунжим Бакутіним, щасливо вибрався з школи, зібрав коло себе частини 4-ї сотні і почав з боєм одходить в сторону 1-ї сотні, котра уже спішила на поміч під командою значкового Кузьми Шепеля.
Всіх повів тепер Зелінський на передбачену дорогу одходу напасників до броду через Десну або на тил, коли б 2-га сотня вступила в довший бій.
Зовсім розвиднялось, коли напасники почали одходить і попали під боковий огонь групи Зелінського. Пробували атакувать, та (…) і під прикриттям кулеметного огню скоро одходили до Десни. В моменті, коли Зелінський мав повести свою лаву до контратаки на багнети, звалила його куля матроса, котрий тоже поваливсь, зараз же убитий.
З тяжко раненим курінним Шепель одійшов до Кам'янської-Слободи. Тут були вже 2-га і кінна сотні. Спізнились на 20–30 минут.
Страти понесено значні. Крім Гоженка, згинуло 27 козаків і підстаршин. Трупи були страшно покалічені. Вилуплені очі, розрізані животи, поламані руки і ноги. Так добивали ранених.
Зелінському куля пробила шию і вийшла в лопатки. Був ранений в руку хор. Бакутін і 4 козаки 1-ї сотні.
Поховано полеглих в Воронку під жалібний марш оркестру, з одданням військової пошани трикратним залпом.
В цім смутнім обряді взяла масовий уділ людність містечка і близьких сіл. Полеглих напасників, коло півсотні, поховано в спільній могилі. Майже всі полягли вони в одвороті.
Шестеро полонених, ведених чотовим Дяченком, до Воронка не дійшли. Кіннотчики були під враженням збезчещених трупів.
Не пройшло тижня, як 1-й курінь втратив к-ра 3-ї сотні значкового Марцинюка.
З рядових солдат дослужився він 4-х георгіївських хрестів, 4-х медалей і чину поручика. Не був ні разу ранений, людина великої холодної одваги і розторопності, знавець зброї, згинув виключно через припадок.
Розірвалась йому передчасом занесена граната. Маючи понад 70 ран, жив Марцинюк три доби. Командиром був взірцевим, товаришем сердечним, одвертим.
Одійшов од нас 3-й Стрілецький курінь в силі понад 600 багнетів. Командир куреня — сотник Роман Сушко.
К-ри сотень піших:
1- ї — Іван Загаєвич
2- ї — Іван Андрух
3- ї — Іван Рогульський
4- ї — Василь Кучабський кулеметної — Іван Турок
З старшин пам'ятаю ще: Івана Глову, Миколу Загаєвича, Бориса, Юльяна Чайковського, Федю Черника, Маринишина, Вирвіча, Сагайдачного. Добрі то були, дисципліновані, хоробрі вояки, високої моралі, жертвенні патріоти, свідомі цілі і обов'язку.
З багатьма з їх в'язала мене дружба і навіть побратимство. їхали вони до Білої Церкви, де мали розвернуться в полк.
Саме Болбочан був в Києві, коли 3-й курінь од'їжджав.
Відношення між старшинами наддніпрянцями і стрілецькими не укладались найкраще.
Різні школи, армії, умови побутові творили інші поняття, творили характери, національно-народну свідомість, спосіб розуміння моменту і духу часу.
Загально беручи, стрільці стали в речах засадничих вище нас. Коли говорить про боєвість, було в нас більше ініціативи, розмаху, помисловості і риску. Тут, намою думку, ми були зверху. Слабою стороною наддніпрЯнців була непідготовленість історична, мала очитанність, навіть незнання своєї літератури і мови.
Викликали такі речі непотрібні конфлікти і непорозуміння.
В своїй замкнутості стрільці не шукали зближення, підкреслювали свою національну свідомість демонстраційно.
Галичани здобували національно-народну свідомість в інших умовах. Не з боку австрійського уряду мали вони ворога, а з сторони нечисленної польської шляхти, котра після остатнього поділу Польщі на землях, припавших Австрії, заховала в своїх руках велику земельну власність, промисловість, політич ну і адміністраційну владу, освіту і суд.