Коли на зал увійшли козаки, а музика зразу затихла, коротко наказав спокійно всім розійтись по домах, офіцерам на столах покласти револьвери і пістолети. Деяким, що пробували борсатись, прийшлось знять і пояси.
Нахабу штабс-капітана одпущено остатнім. Гидко було дивиться на його понижання і сльози. Видно, чекав чогось гіршого…
Ніч не спано. В центрі, на Павловській площаді, вкопалась батарея № 1 Лощенка.
Місто обудилось до щоденного життя, здивоване збільшенням варт і патрулів.
Вночі ген. Лігнау і нач. штабу формованого тут корпусу були часово взяті під варту в своїх мешканнях.
Німецький гарнізон не вмішувався в наші справи. В Московській гостиниці, де помістився Болбочан і призвані до праці старшини, почалась гарячкова організаційна праця.
До штабу цього призвано: начальником полковника Парфеньєва, ученого артилериста, квартирмейстером п. полковника Гейденрейха. Докооптовано старшин з штабу місцевого корпусу, а з полку забрано Літовчика, Шелеста, Коржа і Черниша.
Дивізія знову розгорталась в корпус, де команду обняв полковник Сільванський. Полковник Загродський призначений командуючим армією, котру не мав формувать.
Гайдамацький полк обняв сотник Волох, любимець Петлюри, а Дорошенківський — Іван Литвиненко. 2-й Запорозький полк Болбочан передав Дубовому. Мене призначено ад'ютантом цього заслуженого полку.
Цивільну власть взяв в руки інженер Сергій ГГимошенко. Був він знаним широко в залізничних колах і користався з поваги і популярності. Тепер носив звання губерніального комісара.
До Харкова залогою визвано Дорошенківський полк. За 2–3 дні масово зголошувались охотники. Курені осягли повний бойовий склад.
Для перешколення нововступаючих було виділено 50 козаків і кілько досвідчених старшин для організації інструкторського куреня. Командиром призначено сотника Дмитра Федорова.
Масовий доплив охотників та маюча наступить мобілізація заставили думать про розвернення полку в дивізію. Коло цього завдання приступлено одразу; забирала ця праця весь вільніший час
Тим часом курені виступили на Полтаву і ст. Лозову.
Перший курінь під командою Шепеля посувавсь до залізниці через Константиноград з півдня. Інструкторський курінь мав остатись в Конграді і організувать комендатуру на важній вузловій станції Лозова. Решта полку вирушила на Полтаву з двома польовими батареями.
Після значнішої потички коло ст. Божково полк увійшов ранком в Полтаву. В потичці здобуто дві гармати, а до куренів перейшло чимало солдатів і кілько старшин.
Мав під Константиноградом бій і 1-й курінь; ранено тоді Шепеля. В цім часі захорував на тиф Дубовий, полк прийняв Зільницький. Наскільки Дубовий цікавився і частинно особисто виконував працю в зв'язку з проектованим розверненням полку в дивізію, Зільницький, хоробрий і авторитетний старшина, не зносив штабової праці. Все підписував, на все годився. Тепер я не мав ні хвилі вільного часу.
Стало відомим про зайняття Києва Директорією; головну силу там становили Січові Стрільці. Називались Осадним корпусом під командою полковника Євгена Коновальця.
Нова влада мала буть установлена в Полтаві по порозумінні з Києвом і Харковом.
Курені вирушили на Ромодан в сторону Києва і на Кременчук, де мали задержаться. На станції в Полтаві остався штаб полку, піша розвідка, кінна сотня, постачання і немуштрові частини.
Вислана на місто кінна сотня дала знать, що по вулицях ходе маса озброєніих. Називають себе повстанцями, до міста увійшли ще звечора і зайняли військові казарми.
Зільницький доручив мені справу вияснить.
З двома козаками з ручними кулеметами Левіса та гранатами при поясах поїхав я до червоних казарм. Дійсно, ходило багато людей з рушницями, обрізами, одітих переважно в селянські свити, різного віку.
Місто ніби замерло. Позамикані магазини, пекарні. Кой-де групки озброєних німців.
До казарм коло 2łA-3-x кілометрів. Це величезні триповерхові будинки, поставлені як "п". Посередині мощений двір, довгий на 150 м, широкий на 100 м.
Весь комплекс обведений міцним високим муром, з широкою брамою і фіртками на вулицю. Стоять двоє вартових. Довідуюсь, що в казармах є отаман повcтанців. В'їхавши в двір, казав своїм хлопцям буть напоготові, до себе близько нікого не підпускать. Хлопці були надійні. В сірій черкесці, з малиновою вставкою на грудях і такого ж цвіту шликом на шапці, піднімався я по сходах на другий поверх. Прохід набитий озброєними людьми; їх погляди, напівцікаві і напівворожі, не віщують чогось прихильного.
В чималій кімнаті за столом сидить в цивільнім пальто з бородою отаман, якась жінка, чорноволосий, семітського типу, худий чоловічок і ще кількох в шинелях.