Представившись, хто я і з чийого розпорядження прибув нав'язати зв'язок, з вeликим здивуванням пізнаю отамана. Це бувший штабс-капітан Шинкар з 4-ї Фінляндської дивізії. Стрічались ми на Стоході і на військовім з'їзді в Бердичеві. Добрий промовець, виступав Шинкар не раз од імені поміркованої партії трудовиків.
Пригадався йому і просив прибуть до штабу для обговорення дальших спільних починань. Жінка і чорний кидали на мене погляди, повні ненависті. Інші байдуже слухали балачки.
Шинкар освідчив, що "нікуди він не поїде, шукать порозуміння не збирається. Директорії повстанці не признають за владу, мають власну дорогу". Він формує бригаду і на Київ піде окремо.
Взагалі часу не має, бо зараз спішить на Селянський з'їзд.
Осталось тільки піднятись і вийти. Сходячи вниз, не без підстави міг сподіватись кулі в плечі. Старавсь заховать спокій і не показать по собі страху. Чутки про зайняття Києва були передчасні. За мною зараз зійшов Шинкар, сів в підставлену бричку і з кількома з свого оточення скоро по'іхав до міста.
Без поспіху і наша трійка поїхала слідом.
В місті, коло гарного великого будинку, замітно здалека великий рух. Щораз група людей входе до середини. Треба заглянуть.
Величезний зал і балкони по боках запхані. Людей з 1500 чоловік, переважно з рушницями. На естраді за столом — Шинкар, жінка і чорний, що були в казармах, двоє нових.
Саме говорив чорний:
"… в Полтаву кто-то вступіл, кто нє прізнайот Советской Власті! Так ми же єму скажем, товаріщі, - рукі прочь!.."
От воно що!
Виступала і жінка з-за столу. Повна ненависті була її промова про капіталістів і буржуїв в Директорії, зрадників революції. Розуміється, обоє говорили по-російському.
Несподівано появився промовець в чорній шапці, котрий умовляв не слухать чужих провокаторів, мать свій розум. Не спішить. Своїми громадами обговорювать болячки і рішать. Захоче громада Радянської Ради — нехай цю Раду вибере, та нехай це буде Рада, а не Совєт. Значить воно те саме, а буде своє, не накинуте. Всенародний з'їзд вирішить і установе форму влади.
В залі загуло, зашуміло. Чулось "Правильно!", істеричне жіноче "Прочь!", кричав чорний: "Прочь!"
Молодий промовець мав голос дужий, тикав пальцем на стіл, і його оглушливе "Провокатори!" перекривало весь пошум.
І раптом тиша. Всі оглядаються назад. Зійщов і промовець, пробирається назад. Оглядаюсь назад.
З вулиці головними дверми увійшло четверо старшин кінної сотні. Стали в ряд, запалили люльки, смокчуть і спокійно дивляться на зал. Там закотлувалось.
Виходжу з кіннотчиками на вулицю. Сотня розвернута лицем до будинку — 150 шабель.
Тепер це 2-га кінна сотня, командує нею Дяченко, висунутий мною. Хоть був поважний спротив з приводу поводження. Переважила слухняність і не будь-яка одвага.
Кінний дивізіон в команді Римського-Корсакова має коло 300 шабель і 4 кулемети "максими". Шефом дивізіону — Петро Болбочан.
Показавши Дяченкові Шинкаря та його оточення, звелів сотню держать напоготові і прослідить, куда удасться Шинкар.
Передумував, чи добре вийшло мені, коли промовив коротко до зібраних? Це зараз по істеричній промові жінки.
Сказав так: "Браття! Український Національний Союз, в якім скупились всі наші поступові партії, групи і організації, виступив з зброєю в руках проти окупації і тих чужих сил, що хотять нам шкодить в обороні права Українського Народу до Самостійності, в обороні права рішать самим свою судьбу.
В моменті, коли падають трони, валяться тисячолітні держави, повстають поневолені народи, творять своє нове життя.
Наша головна влада — Директорія. До неї увійшов ваш земляк Симон Петлюра. Знаєте його, Головного отамана нашої збройної сили.
Зараз наші курені б'ються під Ромоданом, оддають кров і життя за щасливий завтрашній день.
Вас, брати, звем до спільних боїв. Ворогів маємо багато, ворогів сильних і безпощадних.
Чув ворожий голос, щоб нищить народне добро, що звав до братовбивства і анархії.
Ми не хочемо чужого, хочемо згоди і співжиття добросусідського. Свого не оддамо і битись за свої права будем до остатнього моменту свого життя.
Брати! Не піддайтесь провокації, заховайте спокій!
Ставайте рядом!"
Чув тоді шипуче "Буржуй!", прихильне "Добре говоре!", "Дайте, хай докаже…", "Видно, шо охвицер…" і т. д.
Після мене виступив отой молодець, що перекричав усіх. Звався Несевра. На другий день записавсь охотником.