Командирами полків призначено:
| Республіканського | Романа Шелеста до повернення |
| Зелінського пом. Малець В., | |
| Мазепинського | ще слабого Дубового, Лец-Атаманов, |
| Наливайківського | т. в. о. Клим Андрущенко, Шевченко, |
| Богунівського | Дем'ян Цилюрик, пом. Лучиня, Пирогов, |
| кінного дивізіону | Римського-Корсакова, заст. Б. Шевченко, |
| артилерійської бригади | Семен Лощенко, |
| окремої інженерної сотні | Нестеренко, пізніше — Герасимов, |
| господарство | Білякевич, Галушка, |
| зв'язок | Семен Скрипка. |
Нарешті зайнято Ромодан у нас. Директорія вступила в Київ. Штаб дивізії переїхав в Кременчук, де розмістилась І бригада. Наливайківці і богунівці розмістились за Дніпром в Крюкові.
В Кременчуці з великим жалем і болем прощались ми зі своїм товаришем, героєм Сиваша, найодважнішим з хоробрих, свіжо назначеним командиром Республіканського полку Михайлом Зелінським. Спішив він, ще недолічений, до своїх.
На ст. Ромодан був арештований і разом зі своїм джурою Курахом розстріляний оставляючими місто і станцію після упертого бою з мазепинцями і республіканцями.
Бій вели частини в російській уніформі і перший раз — батальйон німців.
Проводжали Зелінського в могилу всі бойові товариші і многі тисячі людей. Остатнє "Прощай!" завершено трикратним залпом всім Богунівським полком і батареєю Лощенка.
Курах не був убитий. Тяжко ранений, він стратив притомність; пізніше вилічився, а через кілька місяців поліг в бою.
На харківськім напрямку Червона армія перейшла границю і повела наступ, насідаючи на Богданівський полк і Кармелюцький курінь з боку Грайворона і Білгорода.
Вислано там Республіканський полк, броневий потяг "Запорожець", виконаний залізничниками Кременчука і Крюкова.
Знову Махно посунувся на Лозову, загрозивши тилові Гайдамацького полку, прикриваючи вугільний донецький район. На Полтавщині в деяких містах появились озброєні відділи, котрі нападали на маєтки, грабили і палили.
Положення щораз погіршувалось.
Прибувший полк Сірожупанників вислано проти Махна. В дорозі він збунтувався і одмовився од виступу і проти Махна, і проти червоних. Був роззброєний. Командир цього полку, полковник Павло Крат, посідаючий найвищі ордена, хоробрий і рішучий, не міг дать ради з розагітованою товпою. Полк був, щоправда, слабенький, яких 300 багнетів. Гірше — даний приклад тяжкого порушення дисципліни.
Інструкторський курінь з трудом удержував Лозову і доносив о дезерції серед своїх свіжовступивших охотників.
З білгородського напрямку щораз тривожніщі вісті. Переважаючі сили червоних тіснили наші невеликі сили. Командував Червоною армією Антонов-Овсієн- ко; в наступаючих частинах виявлено великий процент мадярів, китайців, латишів.
Полонені називали номера і назви полків, командирів, кількість батарей.
З цього приводу з Києвом виникли непорозуміння і погіршали стосунки. Уряд запевняв, що з Москвою війни немає, що то на свою руку ведуть бої різні самовольні групи, як і Махно. Прийшов наказ почепить на груди червоні стрічки. Харків боронить силами, які є в розпорядженні.
Ще раніше Київ прислав гострий наказ вияснить причину розгону в Полтаві Селянського з'їзду. Ходило про роззброєння повстанців Шинкаря. Говорилось уже про контрреволюцію в наших вищих штабах.
Все вказувало на те, що Харкова нам не вдержать.
Мазепинський полк скеровано на Полтаву, аби підперти харківський напрямок, бо появились нові озброєні відділи і загрожували містові. Бронепотяг "Запорожець" ніс охорону залізниці на Харків.
Нарешті удалось найти старшину Генерального штабу підполковника Стефанова, котрому іпередав обов'язки нач. штабу 2-ї Запорозької дивізії. Тягар відповідальності удалось скинуть з користю для діла. Старшина був знаючий, поважний і таку посаду уже займав. Я вернувся в Мазепинський полк ад'ютантом.
2-га бригада ще не закінчила організації і вишколення. В оборонних боях поважні страти поніс Республіканський полк. Під Дергачами ціла ар'єргардна сотня була цілком знищена. Рештки з раненим командиром (пор. Карась) попали в полон.