"Наша дивізія шанує і вірить отаманові Болбочанові. Просимо сказать, чи в Києві відомо про те, що сталось?"
Волох протяг папір. Була то телеграма такого змісту: "Арештованого отамана Болбочана достачить в Київ разом з штабом. Ви призначаєтесь командиром корпусу. Петлюра".
"Все зрозуміло. Наказові і Вам підчиняємосьТ. Разом засалютували.
"Скільки у вас багнетів, яка сила дивізії?"
"6000 багнетів, 300 шабель, 18 гармат, 40 кулеметів. Враз з помічничими частинами — коло 9 000 чоловіка".
"Немало. Полтаву можна було удержать".
Загродський кілько разів піддакнув: "Так, так, пане отамане!" В очі не дивився. При своїм дуже високім зрості весь час похилявся над Волохом, угодливо, без заховання гідності.
В кінці я звернувся до Волоха: "Пане отаман^! В знак довір'я просимо дозволу одвезти арештованих в Київ під нашою охороною. Ви визначите когось од себе. На Трудовий конгрес, що начнеться за два дні, од нас їде шестеро, от і оказія. А Вам буде велике спасибі!"
Волох подумав і запитав: "А хто поручиться, що повезете арештованих в Київ?"
"Слово честі і порука всіх командирів частин".
"А що, як не довезете, голови буду рубать тим командирам?"
"Довезем справно, слово наше міцне, не зламаємо!"
"Добре, згоджуюсь. За дві години потяг мусить одійти, поспішіть!"
"Дозвольте побачиться і заспокоїть арештованих".
"Побачтесь, та не гайте часу!"
Майже весь час з Волохом говорив я. Малець і Заєць більше мовчали, тим самим стверджуючи солідарність.
Одвідали ми арештованих в невеликому вагонові-салоні. Болбочан трохи знервований, Сільванський і Парфеньєв спокійні, навіть посміхаються з Волоха. Гейденрейх прикинувся сплячим, троє ад'ютантів — Корж, Довбня і Письменний — при зброї. Всередині варти нема.
Скоро повідомивши про виїзд до Києва, заспокоїли всіх в вагоні і чимскоріше вернулись назад, де нас ждали з напруженим нетерпінням.
З перебігу переговорів всі були задоволені. Визначено, крім делегатів на Трудовий конгрес, ще 8 чоловік з двома кулеметами "Кольт". Мав їхати як начальник охорони. Дали знать од Волоха, що потяг од'їде в 7.00. Маємо 3 години.
В 6.30 ми на станції. До паровозу дочеплено (…) і теплушку для охорони. Там гайдамаки. Коли і наша охорона зайняла вагон, підійшла група гайдамаків, обвішана гранатами, — хлопці як дуби! Потяг от-от мав одійти. Гайдамацький старшина, — покликаючись на приказ Волоха, потребував, щоб наша охорона очистила вагон!
Полетів до Волоха, приказавши до повороту з вагону не виходить. Там така сама картина. Волох був убраний і в шапці з червоним шликом.
Питаюсь, чим визвана зміна рішення?
"То, що ви взяли кулемети без дозволу. Поїдуть гайдамаки, а ви вертайтесь до своїх полків".
"Так, так, пане отамане! Буде надійніше", — озвався Загродський.
"Перше отаманське слово ламається! Не робіть того, пане отамане. Нехай їдуть і гайдамаки, буде міцніша охорона. Ми хочемо не тільки слухать, хочем і поважать свого командира корпусу!"
Загродський мовчки похилився над цукорками.
"Що з ним говорить, арештувать і все!" — підвищеним голосом говоре поставний старшина. Глянув йому пильно в очі.
Волох оперся на свою товсту палицю, що завше носив вмісто шаблі і пістолета, помовчав і рішив: "Добре, їдьте разом".
Загродський, червоний, мовчав. Зник постоянний усміх. Не раз сиділи ми за одним столом ще в Білолуцьку. Знались добре. Хто міг сподіватись, що завше елегантський, чепурний, мило бачений Олесь сяде рядом з неокресаним диким Волохом по-турецькому над мискою дешевих "monpansie"! Що окажеться гівно-чоловіком?
До Ромодану доїхали всі в атмосфері спокійного розрядження. Грізно виглядаючі, обвішані гранатами, гайдамаки оказались добрими компанами, здезорієнтовані наклепами на "зраду" і буржуйство запорожців.
Той старшина, що так вороже поставився до мене, тепер їхав разом. Під кінець подорожі жалів кинутих необережно слів. Од нього дещо довідався цікавого.
Гайдамацький полк дуже численний, понад 5 000 багнетів, має дивізіон кінноти і 14 гармат. До того — сильний чотирьохгарматний бронепотяг і десятки кулеметів.
Під Лозовою легко розігнав махновців і до Полтави добрався без перешкод.
В Полтаві наскочили на поважні сили. Дорогу собі проклали бронепотягом і гарматами. Волох в бою надзвичайний. Хоробрість і спокій передаються всім.
Полк розрісся охотниками з околиць Краматорська, Дружківки, Константинівки. Все металурги і шахтери. Є немало і з Слов'янська.
В Ромодані застали ми кілька потягів війська. Добре озброєна і одіта, з сильним бронепотягом і двома батареями, була це ударна група Січових Стрільців. Чекали на неї перед оставлениям Полтави. Наш потяг затримано через зайняття торів. Удався до командира групи Сушка як до знайомого. Він підлягав безпосередньо Києву. Мав завданням одбить Полтаву, посунуться на Харків.