Выбрать главу

Петлюра запевняв конгрес, що збройна сила, яку має, вистаче на перемогу. Щось споминав про нову зброю. Говорив ще о переговорах з французьким командуванням в Одесі.

Винниченко більше уділяв ваги політичним справам соціального характеру.

Разом з Петлюрою порушили справу чорної зради Болбочана і його штабу, контрреволюцію та реакційність.

"Тепер всі зрадники сидять арештовані, жде їх народний суд".

Неповажно і смішно було слухать такі речі після балачки з Трековим. Було одночасно смішно і боляче. Виступи представників Галіції різнились солідністю, спокоєм, діловитістю і об'єктивністю. Сам вигляд, достойний, відповідаючий повазі хвилі, способив до довір'я.

В Галичині йшли бої з поляками за Львів. Відродження Польщі було постановлено побідними державами. В Франції була організована стотисячна польська армія, озброєна та виряджена, як новочасна європейська. В краю готові кадри 15000 легіонів, 100000 бувшого корпусу Довбор-Мусницького та коло 30000 бувших офіцерів і солдатів з австрійської армії і стільки ж з німецької. Проти 50000, билось коло 30000 бувших Січових Стрільців та солдатів з українських полків. Відчувається недостача зброї і кінноти. Немає старших, досвідчених командирів.

До цього часу поляки ие мають переваги і бої проходять з перемінним успіхом. Має наступить мобілізація.

Галичане просять помогти зброєю, амуніцією і кіннотою. Поміч була обіщана. Дійсно, вислано там зброю, кінний невеликий загін п. полковника Долуда. Виїхав там генерал Омелянович-Павленко, геррй оборони Осовця. Обняв він в скорім часі головну команду Галицької армії.

Найважнішим моментом конгресу була постанова: об'єднання всіх українських земель — оголошено соборну Українську Народну Республіку.

Ця історична хвиля в'язалась з великими замислами гетьманів Богдана Хмельницького і Мазепи. Не було тільки когось, щоб став на їх місто.

Може, найдеться?

Сидячи з своїми, замітив близько знайоме обличчя. Пильно вдивлялись чорні очі з обавою і злістю. Пригадав. Це був жидок з оточення Шинкаря в Полтаві.

Спіткав припадково Таню Гладун з Кічкаса. Вона мала вищу освіту, була дуже гарна. Старша од мене, активно працювала подітично, була членом соціал-де- мократичної партії, близько зв'язана в праці з Андрієм.

Часто бувала у нас, так що чулись ми близькими. З дому вона недавно. Там тепер неподільно панує Махно. Розмовляли ми за столом у неї в невеликій кімнаті. Вважаючи мене за однодумця, оповідала про те, що діялось на самих верхах, а була близько коло Винниченка і Петлюри як марксистка. Слухав, затаївши дух, з почуттям невимовного одчаю і розчарування.

Гетьманський уряд зоставив в банкові величезні скарби. Великі гасла, слова крили, як завіса, гірку правду.

В закритих для невтаємничених кулуарах велася боротьба між партіями. Взаємне очорнювання, заздрість, недовір'я насвітлювало дійсне обличчя недавніх авторитетів. Витворювалось враження десятків рук, вчеплених в гетьманські скарби. Хто скільки загребе!

На тлі хаосу тільки окремі одиниці, як Греков, Міхновський, виділялись як чесні, авторитетні і правдомовні.

Перед виїздом потягу до Станіславова, куди був висланий Болбочан, виїхав Тарнавський до дивізії з моїм рапортом і особистим листом Зільницькому і Дубовому.

Збираючись виїжджать з Києва, зайшов попрощаться з ген. Трековим. В міністерстві рух, заклопотаність.

"Укладаємось, як бачите, в дорогу", — сказав генерал. — "Будете в Вінниці, прошу зайти". На прощання.

Цим було сказано про ситуацію.

Повний чорних думок, спіткав несподівано к-ра інструкторського куреня Дмитра Федорова. Він тоже мав справу в міністерстві.

Запорозький корпус зоставив він в часі переходу на Правобережжя. Волох захорував на тиф, командує корпусом Загродський. Має Федоров, вертаючись, заїхать в Канів, додому.

Радий спітканню, повів його в Михайлівський монастир до Сільванського.

В Станіславів з Болбочаном поїхала дружина, Корж і Довбня. Просили і уговорювали і мене їхать з ними, та уважав те і не на часі, і обов'язком повороту в свій полк.

Зрештою, був цілком пригноблений. Тепер радились ми втрьох і рішили так. Всі заїдемо в Канів. Сільванський оставе там дружину з сином, а потім побачимо, де шукать свою дивізію.

Мені хотілось побувать на могилі Великого Кобзаря.

Федоров запевнював мешкання Олені Миколаївні з синком Віталієм і опіку.