Дід його був чуваш. По ньому у Дмитра зріст, будова і лице. Дід одбував в Каневі військову службу, женився і осів на місті. Сини Лука і Тарас Семеновичі увались в матір. Дмитро, Настя і Зіна — в діда.
Умовились ми харчуваться разом, мав я запас грошей ще з Запорожжя.
Могила Шевченка на Чернечій горі знаходиться нижче Канева. Першого вечора пішов там, легко напитавши дорогу. Дерев'яними попсутими сходами піднявсь я наверх.
Наліво — не дуже велика хата під солом'яною кришею. Хата-музей. Невідлучно перебуває в ній сторож-опікун Павло Ядловський, поважний високий дід, літ на вид 60.
На праву сторону на Великій Могилі біліє високий хрест. Сама могила має форму двох зрізаних пірамід, на більшій менша. Виходитеся під хрест камінними східцями.
На хресті внизу бронзова таблиця з написої^ "Шевченко". З могили одкриваються на десятки кілометрів простори Лівобережжя, в ясний день біліє в Переяславі собор Мазепи і видно добре Виблу могилу по ліву руку, а по праву — далекі Дніпрові біги. Все, як заповідав Кобзар.
Присівши на лавці під могилою, глибоко замислився.
В тиші зоряної ночі, величі, достойності міста, під білим хрестом, перебирав міста віщих слів Великого Тараса, в надії найти відповідь на гнітючі думки: "Що робить? Куди йти? Де схована правда?"
Розпаленими каплями падали на душу слова: "Свою Україну любіть. Любіть її во врем'я люте. В останню тяжкую минуту, з^ неї Господа моліть!..", "Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научайтесь, свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, того Бог карає.. ""Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали!..", "Я так Україну люблю, що проклену самого Бога, за нві душу погублю…", "Вставайте! Кайдани порвіте і вражою, злою кров'ю волю окропіте" Яка велика сила віри, одчаю і надії в цих словах тяжких, гарячих, повних болю і муки.
Міцнішав мороз, щипав за лице, а я того не чув. Далі лізе в голову: "Б'ють пороги. ""Було колись на Вкраїні… ""Катерина", "Наймичка"… Ще щось пригадую з пам'яті. Поглянув в зоряне чисте небо і на хвилю задививсь. Віз показує північ, коли поведеш оком од задніх коліс далі, там наткнешся в Малому Возі на яснішу зірку півночі. Стоїть на однім місті вічно, нерушимо. Сторінкою пробирається купкою Волосожар. Чумацький Шлях туманною пеленою тягнеться на південь. Одходе однією частиною на схід, на Дон по рибу, а та, що далі пішла, — то в Крим по сіль.
Он там червоніє зоря Марса, стародавнього бога війни. Ще в іншім місті — найясніша зірка зимова Сиріус.
Невільно думки скерувались в інший бік. Дещо учив, читав, цікавився астрономією. Відомо, по верхах. Тепер починаю пригадувать і уявлять те, що бачу.
Чумацький Шлях, міфологічна молочна дорога старожитніх греківто ж то сотні мільйонів сонячних систем!
А оті тисячі розкиданих зірок, "Божих очей"! Це ж все — світи неосяжно віддалені. А що за ними сховано?
Всі вони мають свій неомильно визначений шлях і ніколи з нього не зійдуть. Ні окремі планети, ні сузір'я, ні сонячні системи. Для людського розуму дано мікроскопічну частинку знання космосу, і та частинка містить в собі таку велику надію на розгадання безконечності, як сама безконечність.
Певним остається закон небесної механіки, керуючий рухом Всесвіту з найдокладнішою стислістю, непомильно.
Знову вернувся до дійсності і свого болю. Стало легше дихать, пройшов біль.
На невеликій планеті, крупинці Всесвіту, я — найменша пилинка, що жине непомітний момент в вічності Буття, — маю своє особисте призначення, як Земля — орбіту. Призначення це каже пройти свій короткий життєвий путь, не сходячи набік, прожить чесно.
І пізнав в глибині свого естества значення таємничого слова "Бог".
Буде це Вічний Закон Руху і Буття, закрита перед людиною Найбільша Мудрість, всезнаюча, скрізь перебуваюча. В нас самих і в травинці. Людині дано іскорку пізнавання, творіння і чуття Краси та Величності.
Все проходе, минає, виконує своє призначення, свій путь. Колись замре Земля, потухне наше Сонце.
В безмежності Всесвіту, на інших, незнаних, не розгаданих людиною планетах, інших сонячних системах, так же можуть жить істоти, може, вищої од людини досконалості. Може, більше знають про Землю, про людину.
Нерозгадані таємниці криє в собі Закон Буття, Небесна Механіка. Бог! Його істоти людині розгадать не дано. Присутність Божу і Премудрість можна від, — чуть. Не всім. Можна єдине вірить і дякувать за крихітку одкритої правди.