Там, на Великій Могилі, під білим хрестом, став я на коліна в найвищій покорі і з почуттям безмежної вдячності. За повернений спокій, рівновагу і зрозуміння своєї дороги.
Рано старий Ядловський підійшов глянуть, чи не заснув подорожній коло могили. Без сну просидів там хіба 14 годин.
З іншими мислями, свіжий, радісний вернувсь я до Дмитра, котрий не на жарти непокоївся моєю довгою відсутністю.
Іншим я став, здавалось. Постановив попрощатись з військом, придивиться ближче людям, чого хочуть, якої власті хотять, свої дальші починання од того узалежнив. Легше стало дихать і на душі веселіше.
Умовились з Дмитром і Сільванським, щоб в розмовах говорили, що військовий технік, спеціаліст по будові телеграфних ліній і мостів. На своїм убранні написав на підкладці "Н. Авраменко, технік зв'язку і будови мостів".
Постановив весною пробираться додому, коли на те позволять умови.
Канів, положений далеко од залізниці, жив своїм власним спокійним життям. Військові події оминули це місто. Власть справувала городська управа. Кооператив трохи торгував, торгували жидівські невеликі лавки. На базар продавать приносили різні молочні продукти, печений хліб, трохи м'яса, сала і… самогон. Дешево можна було купить цукор. Кругом було багато цукровень.
В місті нормально велась наука в гімназії і вищій початковій школі, в котрих училась молодь з міста і сіл, різної національності і релігії.
Далі на повіті влада була місцева — волості, сільські управи і старости. Містечка Богуслав, Стеблів, Ржищів, Корсунь, Степанці мали поважно розвинутий промисел, цукровні, суконні фабрики і кожевні. Там великий процент населення становить фабричний люд, пролетаріат.
В Каневі ніякого промислу не було. Окремі одиниці гарно виправляли шкури на кожухи і чоботи. Шевці шили гарну і міцну обув.
Населення мало щобільше З 000, було мішане. 70 % становили українці, 10 % — поляки, 10 % — жиди. Решта — росіяне і дві сім'ї німців.
Канівські міщане в більшості мали трохи поля, праця на землі була головним средством їхнього життя. Декотрі літом трудились риболовством, а зимою — виробом шкір, шиттям кожухів і чобіт.
Спотикав тут величезні сім'ї. Чи то благодатний клімат, чи тверезе зрівноважене життя, чи вже такі плодючі роди, одначе у Грінченків і Цапів було по 24 дітей!
Оселившийся тут старовір Журавльов мав 12 синів і дочку. Та яких! Одно в одного атлетичної постави і сили.
Говорю про тих, що знав і бував. Але чув, що 10-12-15 дітей траплялось багато.
До речі, припоминаю прізвища добрих знайомих: Цапи, Грінченки, Ярмоли, Притоцькі, Кущі, Крижановські, Олександровичі, Стокози, Хрулі, Гребінки, Глухманські, Усниські, Смольські, Холодні. Були дві сім'ї і Авраменків.
Було кількох старих військових, котрі багато літ працювали тут в військовій повітовій команді. З їх пам'ятаю тільки полковника Добровольського.
Канів не переживав великих революційних заворушень. Не було помітно впливу партій. Люди твердо тримались старих звичаїв, глибокого національного почуття, палко кохали свій край. Іншої мови ту|г не було, як своя. Навіть жиди тут були якісь інші, ближчі і свійські.
Всі ставали тут канівчанами. Той місцевий патріотизм можна порівнять до мешканців Одеси, де багатонаціональна маса є передусім одеситами.
Тут витав віщий Дух Кобзаря.
Всіх збратав, всіх зрівняв.
Як одголосок минулого, була певна малозамітна різниця між канівчанами і "тогобочанами" — полтавцями з лівого берега. Там було більше русявих, тут — темноволосих. Кожухи, шапки і свитки — іншого крою.
Канівчани звали полтавців "тогобочанами", "гетьманцями", а полтавці канівчан — "полыцуками".
Помалу Дмитро почав знайомить мене з місцевою молодіжжю, хлопцями, дівчатами.
Почали ми ходить вечором десь на вечорниці. Переважно хлопці нашого віку. Бувші фронтовики, чимало старшин. Тут це різниці не робило. Всі рівні, всі товариші, канівчани. Почали і в гості запрошувать, а тим самим приймали до гурту як свого.
Найчаще бував я в сім'ї Журавльових. Родина велика і оригінальна. Вони старовіри. Батько — кремезний, могутній, 60-літній, з бородою до пояса. Мати — дрібна, тілиста, завше убрана в темні сукні. Дванадцять синів і дочка Наталка, всі в батька, як дуби, всі атлетичної сили, спокійні, добродушні і роботящі.
Як скрізь заведено у старовірів, мали свою баню, де приходилось і мені часто париться. Навіть віники були березові.
Вся сім'я працювала на землі. Жили Журавльови окремою оселею на західній стороні міста, за солідною високою огорожею. П'ятеро старших служили в військові, були на фронтах. Найстарший Василь вернувся заслуженим підпрапорщиком. Середній Андрій одбув службу в Чорноморському флоті, на крейсері "Кагул". З ним я близько зійшовся, добрий хлопець, дуже гарний з виду, збудований класично.