Буваючи не в одному сімействі і товаристві, пізнавав щораз краще Канів і канівчан.
Виспортований, повний здоров'я і сили, доброї постави, чув, що був гостем бажаним. Одівався достатньо, скромно.
Любив пилять і рубать дерево. Сам напрошувавсь на таке заняття.
У Федорових напиляли і нарубали з Дмитром на два роки. Для Журавльових треба було приготовить не менше 100 м3. Там, власне, ходив щотиждень. Дерева навезено багато з близьких лісів. Наше денне завдання з Андрієм — напилять і скласти 10 м3 переважно грабу і дубини.
Трапилось раз, що не було дома Андрія. Тоді Наталка запропонувала, що стане за нього. Стала і пиляла знаменито, 10 м3 уложено.
Тоді несподівано схватила мене, як кліщами, в оберемок і піднесла вгору! А вага моя була більше 5 пудів.
В відповідь і я її підніс, але такої сили в дівчині не сподівався! Була вона висока і струнка. Стало зрозумілим, чого така дівчина не має свого хлопця. Видно, не один пересвідчився в вазі її кулака.
Кілька місяців пізніше Наталка вийшла заміж, а мені довелось буть на весіллі дружбою.
Молодий — білявий, смирного виду і ніжної будови — підпив за столом і, видно, не будучи привичним, трохи ослаб, "розклеївся". Наталка встала, взяла свого судженого на руки, притулила, як мати дитину, і понесла з кімнати.
Гострий на язик другий дружба крикнув: "Наталко, несеш на заріз?" Та в дверях повернула голову і показала язик! І старі, і малі мало не попадали од сміху!
Доходили вісті з Києва, там власть червоних. На захід і південь одійшли частини армії Директорії. Республіка Зеленого в Трипіллі, республіка в Переяславі Хрустальова-Носаря, ще якісь республіки в Україні.
А Канів жив по-старому, чекав своєї долі.
Якось після обіду Дмитро ліг спать, а я вибрався до міста. Було досить тепло, сухо. Сніг зник. На ногах черевики і штани навипуск. Цивільна людина. В кишенях бекеші — пістолети про випадок.
Коли одійшов з півсотні кроків, несподівано з міста вискочило з десяток кіннотчиків. Коні добрі, їздці 20–25 літ, в руках рушниці, шабля не в каждого, кудлаті шапки з червоними верхами, хто в шинелі, хто в куртці, а всі з шпорами.
Звертать нікуди. Силюсь на спокій, руки в кишенях переставили безпечники на готовність. Тільки спокій…
"Ану, стій! Куда йдеш?" — питає старший роз'їзду.
"До міста."
"А хто ти такий, що робиш?"
"Я людина, робить нічого не роблю, бо немає ніякої власті. Працював техніком, тепер жду, коли знову підуть роботи". Сказавши, подививсь на залізничний міст.
"Де ж ти живеш?" — "Ось, в першій хаті". — "Сам живеш?" — "Удвох на квартирі". — "А ти часом не охвицер?" — "Ні, я технік"
Всі дивляться критично. Старший глянув на черевики.
"А ви ж хто будете?" — питаюсь.
"Ми — Красна армія".
"Нарешті прийшла власть, а то живемо в непевності. Тепер і міст скоро зробиться".
"Іди, де ідеш, та довго не барись. Краще скоріше вертайся."
Не поспішаючи і не оглядаючись, пішов я дальше, не розуміючи, чому мене не обшукали. Було б погано. Може, забив би двох-трьох, та, певно, й самого б убили.
Круто повернувши вліво, увійшов в яр, що йшов під садом Федорова. За півгодини зайшов до себе. На вішалці немає мого гарного плаща. В кімнаті коло столу сидить і смокче цигарку Дмитро. Кинув оком навколо. Зникли з ліжок покриття, з стін — палатки, Дмитрова польова торба, бінокль, немає і мого гарного військового френча з написом на підкладці "технік".
"Були гості?"
"Були. Забрали моє і твоє. Мовляв, "казьонне"! Ще питались, чи тут живе парнишка в сірій бекеші? Хто він такий?"
Дмитро сказав, як умовлено. Коли про себе признавсь, що був штабс-капітаном, гості заніміли, як стовпи.
"Чого ж ти не утікав?"
"Од кого і куда? Був три роки на фронті, на передовій позиції, вернувся, помагаю дома. Чого маю утікать?"
"Побачили торбу, бінокль, твої плащ і френч, почали примірять перед дзеркалом, навіть посперечались, хто візьме. В кінці забрали пледи з ліжок, поздирали палатки, і тільки їх бачив"
Дмитро боявсь за мене.
Значить, прийшла Красна армія. На собі це відчули.
Не значить це, що таке і командування чи влада. Кіннота завше грабує, особливо козаки дальше од начальства. Треба подивитись, ближче пізнать, що за люди, може, з ними можна буде ужитись.
Рано в місті — оголошення про установлення радянської влади. Підписи — Федоренко, Дорошенко, Кузьменко.
Всі з м. Таганчі коло Корсуня.
Оголошення в російській мові.
Канів притих, насторожився. Вечором не чуть співу чи музики. Дівчата і Лука Семенович ходили довідатись, що діється в місті.