Декого арештовано. Кооператив ограбовано. Поза тим мало кого видно на вулиці. Ніякої торгівлі. Появилось трохи піхоти в казармах коло Федорових через провалля. Вночі деколи чуть в місті постріли. Арештування продовжувались, переважно ненадовго. За два-три дні арештованих випускали.
Йшла весна. Ми планували рибальство.
Помалу на базарі почало появляться дещо на продаж. В глечиках — молоко, сметана, лежали паляниці. З-під поли — сало, м'ясо. На возах під сіном — самогон. З Степанців, Тростянця, Ржищева — жовтий цукор в мішках.
Не чулось певності часу і влади.
Можна було ствердить загальне п'янство. Пида власть, пили військові, пило все населення. Сільванського і нас з Дмитром не трогали. Одначе зброю ми поховали, сиділи переважно в другій хаті, ночували в себе рідко.
Так тяглось з три тижні.
Якось рано Семенович побудив: "Вставайте хлопці! Прийшла нова власть!" — "Хто, звідкіль?" — "Кажуть, українська національна. Ліплять оголошення!" Наскоро снідаєм, Лука Семенович підганяє: "Підіть, подивіться, що і як. Ви краще розберетесь". За годину були ми в місті.
На майдані коло собору громади людей. Дехто в шапках з шликами. Різна зброя і вік різний. Переважають в середнім вікові 30–40 літ. В польовій кухні щось вариться. Зноситься здобута зброя, небагато рушниць, два кулемети "максими". Чуть плач, крик, біжать люди до тюрми.
Там лежать 12 розстріляних. Все молоді хлопці, сини місцевих заможніших міщан. Серед них декого знав. Гімназисти, двоє студентів. Хороші, трохи запальчиві, як каждий, хто вступає в життя.
Нічого нікому злого вони не зробили… На північнім обриві над Ситниками — червоні плями на рештках снігу. Кров невинних. Кому ця кров була потрібна?
Злу пам'ять залишила радянська влада.
Читаю оголошення: "Установлюється влада Української Народної Республіки. Оголошується мобілізація старшин і підстаршин".
Запис ведеться в штабі. Там розгорнений жовто-блакитний прапор.
Підписано: Головний отаман повстанців Канівщини Трепет.
Курінний отаман 1-І Трепет.
Окремо стояла сотня кінноти. У неї на прапорі — "Нехай живе Радянська Самостійна Українська Соціалістична Республіка!" На червоному полотнищі білими буквами.
Тут командує Дяченко.
Керуємось: Дмитро до Трепета, я — до Дяченка.
Не все для нас зрозуміле.
Вигляд кіннотчиків гарний. Убрані в одинакові куртки і штани з стеблівських фабрик. Коні добрі, сідловка фахова. На око всіх коло 60 шабель, майже каждий має, крім карабіну та шаблі, ще і пістоль в кобурі. Тут потрудився немало добрий кіннотчик. Частина невелика, але добра, коли і дисципліна така.
Розмова моя з Дяченком була коротка.
Був він мого зросту, стрункий, худощавий, чорноокий. Чулась в нім воля і рішучість.
На моє запитання, чи він разом іде з Трепетом, сказав: "До часу разом". Попросив пояснить, як це розуміть.
Мовчки показав на прапор. Кажу, читав, а не все розумію.
"Ото наше стремління і вся програма. Хто знає і читав "Капітал" і "Маніфест" той зрозуміє, де маємо йти і чого держаться".
"Значить, те саме, що Совнарком?"
"Так, тільки Совнарком в Росії, а у нас — свій Радком!"
"А кого до себе приймаєте?"
"Провірених, одданих нашій мислі, або за порукою трьох вивірених".
Я бачив, як прислухаються нашій розмові кіннотчики, як оцінююче дивляться: або зичливо, або критично.
Взаємним уклоном ми попрощались. Ще раз кинув оком на добру кінноту.
В словах Дяченка було багато спільного з Винниченком. Соціалізм у каждого з пристосуванням до вдачі, характеру історичних дій каждого народу. Може, тут правда?
Ким був Дяченко в звичайнім житті, не довідався. Що був добрим кіннотчиком, переконався своїми очима.
Дмитро побув в штабі отамана Трепета. Розстріл дванадцяти молодих канівчан так струснув людьми, що до повстанців записалось немале число наших знайомих, військових і невійськових, молодих і старших. Завтра будуть хоронить розстріляних. Частина повстанча неподібна до регулярного війська. Настрій бадьорий, але можна зорієнтуваться в непевності, що далі робить. З загальної ситуації говориться про бої на заході війська Директорії з Червоною армією. Там повстанці мають в разі чого пробиваться.
За цукор, спирт і самогон міняються в селах набої.
З тим пішли до Сільванського. Три голови — не дві. Радились коротко. Не час зніматься з міста. Обережність і спокій.
Минає тиждень. Лука Семенович входе і гукає: "Знову ніякої влади немає. Повстанці вночі незамітно вийшли, а червоні не прийшли".
Прийшли, одначе, на цей раз в поважній силі. Рано, виглянувши у вікно, ми побачили п'ятеро з рушницями на вулиці проти фіртки. В друге вікно, що виходило в сад, видно багато в шинелях.