Було на острові кілька озер. Кругом очерет, на тихій воді зелені тарілки латаття з білими келихами квітів, ряска. Якось дід каже: "Візьми, сину, ружжо та піди он туди. Там озерце, Круглим зветься. Уб'єш качку, то завтра зварю борщ". — "А там є качки?" — "Коли кажу, що вб'єш, значить, є!"
Качки були, дід зварив добрий борщ. їли ми качку, дід з Дмитром випили добру порцію перваку, та почав оповідать.
% тепер тут водяться качки, не так, як колись, але водяться. Раніше було качок, Господи! І озера були більші і качок — мов насипано!
От пригадую літ тридцять назад, ще волосся було темне, іду коло того озера без ружжа. Глянув: качок — тисяча! Де там тисяча, мільйон, а може, і більше!
Бігти за ружжом пізнувато, птиця поховається в очерет. Що робить? І придумав. В кущах роздівся, тільки поясок на тілі. Волосся напустив на очі, було густіше і довше. Понатикав листя, трави, моху та потихесеньку лізу в воду. Держусь так, аби тільки голова була над водою. Крізь волосся все бачу і незамітно підсовуюсь до качоК" А вони нічого, перебирають ряски, "ква-ква"… Селезні плавають, притопляють качки. Все то крижні, здорові, жирні.
Підплила одна, тиць носом в голову, другий раз, третій та "ква-ква!" зве. Пливуть ще, одна за другою, обступили віночком голову, вошей шукають. Тут і селезні пливуть. А я непомітно смик одну за ноги та голову за поясок, смик другу, третю. Отак смикаю та смикаю, а качки підпливають та підпливають. Не було куди і затикать.
Тоді пірнув, виринув в очереті, скоренько в кущі. Полічив — тридцять шість штук качок і селезнів.
Тоді я достав птицю і трохи зайців до панського двору, которого тепер немає.
Коли я приніс качки, була велика радість, бо пани ждали гостей. Дістав тоді карбованця грошей, велику пляшку горілки".
А ото друге оповідання:
"Летіла восени в вирій всяка птиця. Птиці тієї не перелічиш. Летіла табунами, рядами, кутниками з отаманом попереду. Так летять журавлі, качки, дикі гуси. Качки і гуси — неодинакові: більші, менші, чорні, білі, сірі. Багато на світі водиться всякої птиці. Має вона своє місто, де літом плодиться, росте, а восени летить в вирій, в теплі краї зимувать.
Як я їздив з генералом по теплих краях, то бачив всякого звіра і птиці, що там зимує.
Так от, кажу, іду раз восени обходом по острові. А ружжо мав — то ружжо!
Довге, тепер і калібру такого немає. Всипеш, було, жменю пороху, куделю шомполом приб'єш, знову куделю притиснеш, жменю дробу або чотири кулі, та я-а-к торо-о-хнеш! Як з пушки! Не те, як з теперішнього, — "Лясь! Лясь!"
Ніякого враження.
Ото було ружжо! Було, як добре не притиснеш до плеча, то так садоне, тиждень будеш ходить з припухшим плечем.
Розірвало його колись, як стріляв вовка. Забив міцний снаряд. Ось тоді і кусочок вуха одірвало. Ружжо, кажу, — то було ружжо! А било, ой, било ж!
Отож, іду і чую — летять гуси, кричать. Дивлюсь: починають знижуваться. Присів в кущах, жду, що буде.
Раз-другий закрутились та цілим табуном на озеро Довге "бух, бух, бух"! Гуска — птиця тяжка, на воду падає, як великий камінь!
Став я підкрадаться до Довгого од дерева до дерева, од куща до куща. Підкрався, глянув — аж в очах потемніло! Заряд був добрий, приклався — Господи, благослови!
Як бабахнув та ще й дулом повів, то весь табун положив! Тоді Бучак поїв гусятини.
Тепер дика гуска тут не пролітає, іншу дорогу найшла. Журавлів тоже мало коли видно".
"Діду, а скільки ви убили медведів та тигрів?"
"До тигра стріляв з генералом, Генерал убив не одного. А медведя не прийшлось в лісі бачить. Що не бачив, то не бачив, брехать не буду. А от тут, на острові, убив колись велику гадюку, товсту, як нога, та довгу, на два сажні.
Укинув он там в глибину, де воду крутить. І що ж ви думаєте? Дивлюсь, через два дні викинула вода сома пудів десять. З рота — з сажень гадюки видно. Отруївся і здох. А медведя не бачив і не стріляв, брехать не буду".
Яка фантазія! Картинно і з переконанням.
Так плавали ми од острова до острова, часом в добрім місті на правому вищім березі будували курінь в лозах на 5-10 днів. Риба ловилась всяка в залежності од берегів, глибини води, скорості течії і дна ріки. Ловили на перемети, ставили шнур з 2-х кінців по 125 крючків. Вдень бралась біла риба: лящі, в'язи, плотка, головні, окунь, носар, підуст, марина. Вночі соми, часом миньки, рідко судак. Припадково попадалась чехоня, а вже цілком несподівано — дві стерляді.
Раз на два тижні зоставляли ми всі речі у якогось запізнаного господаря і підпливали вночі до Канева.
Тут брились, мились, чепурились, переодягались, обережно провідували знайомих, слухали новин, довідувались вістей з-поза Канева.